Частина 70

Я крутилась перед дзеркалом, намагаючись зрозуміти, чи виглядаю хоч трохи схожою на ту, хто має вечеряти з королевою. Алісина темно-зелена сукня з вишитим комірцем і сріблястими вставками сиділа на мені дивовижно, ніби була створена спеціально під мене. Навіть Василько, розлігшись на ліжку, не зміг стримати оцінювального муркотіння.

— Це не просто етикетний варіант. Це на особливий випадок. Наприклад, якщо тебе покличуть на вечерю, — казала Аліса. Тоді я засміялася. Тепер вже не дуже було смішно.

У великій залі, прикрашеній гірляндами з чарівно сяючого моху та кришталевими люстрами, що мерехтіли як сузір’я, зібралися усі, хто мав хоч якесь відношення до Академії чи палацу. Місця навколо великого столу були розставлені з точністю до міліметра, серветки складені у формі єдинорогів (підозрюю, вони могли ожити, якщо перевернути їх не з того боку).

Я сіла поруч із Віктором, який окинув мене поглядом і прошепотів:

— Ніколи не думав, що зілльєварка в зеленому може виглядати, як сама весна.

— Якщо це комплімент, то дякую. Якщо ти намагаєшся змусити мене нервувати, то пізно, я вже на межі.

Королева з’явилась мовби з нічного туману, висока, граційна, з тією особливою поставою, яку не навчають, а успадковують. На ній була сукня такого ж відтінку, як моя, але з золотими вставками, що зовсім не поєднувалося із срібним кулоном у вигляді птаха. Вона кивнула всім присутнім, сіла на чолі столу і, ледь скуштувавши вина, звернулась до нас:

— Тож, шановні алхіміки коли буде готове зілля?

У залі настала тиша. Таке враження, що навіть столові прилади затамували подих.

Розарт обережно відкашлявся:

— Ми працюємо над цим, Ваша Величносте. Один з інгредієнтів, фіолетовий мох із Мовчазного озера, ще не прибув. Але як тільки буде доставлений, ми завершимо приготування. Ми маємо найкращих спеціалістів, Марта і Віктор підготували формулу.

Я кивнула злегка. Королева перевела погляд на мене, і я відчула, ніби мої долоні перетворилися на дві гарячі пляшки з м’ятою. Але я змусила себе посміхнутися. Професійно. Витримано. Ніби в мене не дерматит, а чарівна луска під рукавами.

— Пані Марто, — сказала вона. — Я чула, ви маєте неабиякі здібності поєднувати земні й магічні засоби. Це якось нетипово.

— Ваша Величносте, я просто намагаюся зробити так, щоб працювало, — відповіла я, дивлячись їй просто в очі. — А деякі рецепти мають дві правди, алхімічну і фармацевтичну.

Королева всміхнулась зовсім легенько, але достатньо, щоб серце забилось трохи спокійніше.

— Гарно сказано. Сподіваюсь, ваша правда допоможе мені якнайшвидше.

Вона знову занурилась у вечерю, а я у свої думки. Віктор прошепотів мені:

— Це була гарна відповідь.

— Якщо я доживу до десерту, я дозволю собі її оцінити, — буркнула я.

А коли королева, закінчивши трапезу, вийшла з зали разом з кількома радниками, серед яких був і Альбрехт, я відчула, як знову по спині повзе тривожний холодок.

Ми з Віктором обмінялися поглядами. Василько, що сидів у своїй переносці під столом (так, я принесла його навіть на вечерю), зиркнув на мене з виглядом: "Ти ж знала, що спокій тут не для нас".

І я знала. І чекала вечора, коли ми знову залишимось наодинці з тінями, питаннями і планом.