Частина 67

Ніч у палаці була геть не схожа на ті тихі ночі в Академії. Тут ніщо не звучало по-справжньому спокійно, навіть тиша мала металевий присмак. Я сиділа на підвіконні, загорнувшись у плед, обіймаючи чашку вже холодного чаю. Василько спав на подушці з видом абсолютної впевненості у безпеці цього королівського ліжка. Мені ж так не здавалося.

— Ти тут? — прошепотіла я, сама не знаючи, навіщо.

— Завжди, коли ти вагаєшся між сном і дійсністю, — озвався знайомий голос із темряви кімнати.

Я не здивувалася. Просто видихнула і глянула на нього. Стояв у тіні, спокійний, як завжди, наче частина інтер’єру, яку не помічаєш, доки вона сама не подасть знак.

— Я його сьогодні бачила. Того чоловіка зі сну. Він був тут, у палаці.

— Ти впевнена? — він вийшов з тіні, спираючись на спинку крісла.

— Більше ніж. І — найгірше — дерматит знову з’явився. Раптово. Так само, як тоді, після того дивного сну з Веронікою і цим чоловіком. Він говорив із жінкою в зеленій сукні.

— Зі срібною застібкою у формі птаха?

Я кивнула. Він похмуро зітхнув.

— Це була королева. Вона ж і замовила зілля, яке ви з Віктором маєте приготувати.

— Що? — я ледь не впустила чашку. — То це все — не випадково?

— Звісно, ні. Той чоловік, Альбрехт, він небезпечний. Я думаю що ти вже дізналася його імʼя.

— Так. Думаєш це все кимось організовано, але щоб що?

— Щоб ти опинилась ближче. До нього. До правди. До королівського палацу. Але не забувай іноді правда хоче залишитися під замками.

Я заплющила очі й згадала, як тоді, після того сну, мої руки вкрилися сверблячими плямами. Я думала, що це просто стрес, емоційна буря після втрати, але тепер…

— Ти теж думаєш, це не дерматит? Що це прокляття?

Він підійшов ближче, його голос став м’якішим.

— Це слід. Відлуння старої магії, Марто. Прокляття рідко проявляються одразу. Але вони діють на старі рани. А в тебе вона з дитинства.

— І Альбрехт був там?

— Він міг бути не просто гостем у твоїх снах. І не просто знайомим королеви. Якщо він був частиною подій, що призвели до смерті твоїх батьків… — він не договорив.

— Ти допоможеш мені? Дізнатися правду?

— Я допоможу. Але попереджаю: дорога буде небезпечною. І деякі речі, які ти дізнаєшся, можуть змінити тебе.

Я притисла до себе Василька, який солодко позіхнув і вклався знову на коліна. Було страшно, але страшніше було не знати.

— Я готова, — сказала я, і вперше за багато років — відчула, що це правда.

Коли він зник так само тихо, як з’явився, я ще довго сиділа біля вікна. Палац спав, мов пишний звір, в якого зітхання важкі, а сни, певно, сповнені інтриг. За вікном у срібному світлі місяця темніли акуратні сади, ховалися алеї, і десь там, зовсім поруч, ходили люди, які, можливо, знали більше про мене, ніж я сама.

Я згадала, як востаннє мене так пересмикувало, та ніч, коли мені наснився дивний сон із Веронікою і незнайомим чоловіком. Наступного ранку я прокинулася зі сверблячими плямами на шкірі й повною відсутністю логіки, як і зараз. Тоді списала все на нерви. А тепер це схоже на вивернуту навиворіт казку, в якій героїню прокляли ще до того, як вона дізналася, що живе в магічному світі.

Я зиркнула на сумку, що лежала біля дверей. У ній був ноутбук, бабусин зошит із записами, магічна фармакопея, Фармакопея українська, і та книжка з бесідки, обгорнута в темно-зелену обкладинку, де слова світяться, коли на них дихаєш. Я зібрала все, що могла. Все, крім відповідей.

Василько пирхнув і знову обернувся, загортаючись у мій плед. Мій сторож. Мій пухнастий щит від безумства.

А що, як загадковий чоловік і справді був причетний до загибелі моїх батьків? Що, як він знав, ким я стану? А ще гірше, що, як хтось у цьому палаці знає, ким я є насправді, а я лише починаю здогадуватись?

І головне: чому моя шкіра щоразу відповідає болем, коли цей чоловік поруч?

Я торкнулася зап’ястка  свербіж вщухав, але відчуття залишалося. Як тінь, як намагання тіла сказати щось, що свідомість поки не розуміє.

Я не знала, як ми з Віктором впораємося з рецептом, чи можна вірити хлопцю, що з’являється й зникає як дим. Але я знала одне: ця історія не просто про магію, а про щось глибше. Про спадок. Про правду. І, можливо, про помсту.