Частина 56

— Етикетний одяг, — пробурмотіла я, стоячи перед своєю скромною шафою. Вибір був, м’яко кажучи, такий собі: декілька аптечних халатів, светри з плямами реактивів і зручні штани, в яких я могла б тікати від зомбі.

Аліса, як завжди, була поруч, з виглядом досвідченої стилістки й трохи змученої старшої сестри.

— Так, бачу, все ще вірна стилю «відчуй себе на практиці навіть у сні», — кинула вона, ховаючи усмішку. — Ланскі ж казав: "етикетний одяг". Це ж тобі не просто на лекцію! У палац їдеш!

— Ну не щодня нас викликають для приготування якихось особливих зіль для королівської родини. Ще трохи і я заведу собі печатку з написом "Королівська фармацевтка". Що, до речі, звучить непогано.

Аліса покрутила очима і повела мене до себе. В її шафі вміщувалася, здається, половина аристократичного кварталу Академії.

— Оце воно, — сказала вона, дістаючи темно-зелену сукню з вишитим комірцем і сріблястими вставками. — Це не просто етикетний варіант. Це на особливий випадок. Наприклад, якщо тебе покличуть на вечерю. З кимось впливовим. І бажано красивим.

— Сукня для політичної інтриги з елементами флірту, — прокоментувала я. — Записала. А щось простіше, може для нападу в лабораторії?

— У тебе вже є. Оце все твоє "щось простіше". Але цю сукню бери. На всякий випадок. Досвід підказує: у палацах «випадкові вечері» трапляються частіше, ніж логічні пояснення.

Далі я збирала речі. У мою сумку досить містку, ідеальну для фармацевтичних пригод, полетіли:

·       ноутбук (так, інтернету тут нема, але записи з Землі — святе),

·       бабусин зошит з плямами рослинних настоянок і її фірмовим почерком,

·       магічна фармакопея, яку видав на першому занятті професор Ланскі,

·       земна фармакопея — важка, але в ній стільки мудрості, що нехай вже несе,

·       та таємнича книжка, знайдена в бесідці, яка пахла полином і якимись спогадами, яких у мене навіть не було.

— Я ще маю забігти до Єжи, — кинула я, застібаючи сумку. — Треба дізнатися, чи є в нього переноска для Василька. Не залишу ж я кота одного, якщо ми їдемо на кілька днів.

— О, точно, Василько. Можеш не переживати, я дам йому заспокійливе на дорогу. У мене є сироп для мишей, але на котів діє аналогічно.

— Не сумніваюся, — усміхнулася я. — Але він, здається, вже звик до всього. Хоча останнім часом трохи неспокійний.

Аліса знизала плечима:

— То може він відчуває щось. Ну що, вперед? У тебе ще цілих тридцять хвилин до візиту. Встигнеш зайти до Єжи.