Частина 51

— І що ти хочеш мені показати? — Аліса сиділа на ліжку в піжамі з совами, гризла шматок груші й виглядала абсолютно неготовою до нічних магічних одкровень.

— Це. — я витягла флакон. — Тільки не смійся.

— Ти знову принесла щось із лабораторії Єжи? Бо після тієї самої піни моє волосся досі пахне евкаліптом.

— Це інше. Я знайшла його, скажімо, випадково. І він поводиться дивно. Дуже.

Аліса нахилилась ближче, виблискуючи сережками у вигляді кісточок.

— Хм. Ну, виглядає симпатично. Такий собі «еліксир смерті у форматі travel-size». Запах є?

Я обережно відкрила флакон. Аліса понюхала — і спершу засміялась.

— Це що, лавандовий чай із нотками смерті? Хоча стривай. Щось відчуваю. — вона насупилася. — Ой, якось стало не по собі. Закрий його. Закрий-закрий-закрий!

Я зачинила кришку. Аліса потерла носа і сіла прямо.

— Марто, серйозно. Це не просто дивно, це якось надто. І я не вірю, що ти випадково його знайшла. Звідки насправді?

Я вже відкрила рота, щоб якось це пояснити.

Стук у двері. Потім рипання. І через секунду у дверному проході з’явився Віктор.

— Сподіваюсь, не заважаю вашому дівочому шабашу?

Ми з Алісою синхронно підскочили. Флакон вислизнув у мене з рук, я його впіймала, дякувати магічній рефлексотерапії (і трохи йозі).

— Я бачив світло. І вирішив, що, можливо, вам знову треба… — Віктор замовк, втупившись у мене. Точніше, у флакон у моїй руці.

— Що це?

— Нічого, — почала я, а Аліса водночас випалила:
— Це підозрілий флакон, що пахне як спогади, смерть і трохи лаванди.

Віктор перехилив голову.

— Можна?

Я вагаючись передала йому флакон. Він тримав його на долоні, ніби той міг вкусити. І виглядав занадто серйозно.

— Ви точно не знаєте, звідки він? — його голос став тихим.

Я покивала. Ну, майже не збрехала.

— Я десь уже бачив подібне, — пробурмотів він, уважно дивлячись на символ на дні. — Але це не може бути…

— Що? — вирвалося у мене. — Ви щось знаєте?

— Поки що лише здогадки. Але краще не тримати це при собі. І взагалі може, краще його сховати. Дуже надійно.

— Чудово, — зітхнула Аліса. — У нас було все: флакон, дивні сни, дерматит і студентське життя. Залишилося лише, щоб Василько почав розмовляти.