Частина 50

Я все ще сиділа перед шухлядою з відчуттям, ніби щойно заховала тарантула в банку з-під варення і наклеїла етикетку "малина".

— Треба подумати раціонально, — сказала я вголос, бо Василька досі не було, а хтось мав оцінити мою логіку.

Флакон. Невідоме походження. Реагує на мою присутність, але не завжди. Всередині оптичний обман, або альтернатива моїй реальності. Стоп. Марто, ти щойно це подумала. Пора зменшити дозу кави перед сном.

Я все ж не витримала й дістала флакон ще раз. Упаковка, до речі, була майстерно зроблена. Срібна окантовка на кришці світилася щораз яскравіше, коли я до нього торкалась. І найгірше, на дні з’явився символ, якого раніше не було. Пульсуючий трикутник з маленьким оком посередині. Ну от, класика: як тільки ти бачиш трикутник з оком значить, щось піде не так.

Я підняла флакон на рівень очей.

— Якщо ти мені ще раз покажеш версію мене з кров’ю з носа, я офіційно визнаю, що збожеволіла.

Я відкоркувала кришку знову. Всередині темна рідина. Злегка фіолетова, як нічне небо, з золотими вкрапленнями. І запах. Нарешті запах. Зовсім не як ліки. А як спогад. Літо, скошене сіно, і ще щось, можливо трохи йоду?

Це точно не аптечний препарат. Але якби був, то я б написала на нього анотацію:

"Флакон. Невідомого походження. Застосовувати з обережністю. Побічні ефекти: паранойя, загадкові сни, оптичні галюцинації та потреба в логічному аналізі у третій годині ночі."

Я не могла стриматись і все ж капнула краплю на магічний лакмусовий кристал, той, що визначає тип енергії. Колір змінився. Спочатку зелений заспокійливий. Потім червоний небезпека. І наостанок чорний, що взагалі-то не мав бути в палітрі.

Я обережно поклала кристал і флакон подалі. В голові крутилась лише одна думка:

"Якщо це чиясь розробка, то або геній, або псих. І я хочу з ним познайомитись. Але бажано через захисне поле й по відеозв’язку."

У двері тихенько шкрябнув Василько, нарешті повернувшись. Він одразу застрибнув на стіл, нюхнув повітря біля флакону і загарчав. Так. Мій кіт, зазвичай флегматичний як недільна каша, загарчав.

— Дякую, друже. Тепер я точно не спатиму.