Частина 37

У гуртожитку пахло тостами й котячим кормом. Друге від миски Василька, перше мабуть, від кімнати  Аліси, яка знову щось чарувала з їжею. Я відчинила двері, і буквально через секунду на мене стрибнула сіра стрімка куля з хвостом.

— Спокійно, герой. Я теж скучила, — прошепотіла я, тримаючи Василька на руках. Він стирчав вухами в усі боки, понюхав моє зап’ястя і заспокоївся. Значить, розпізнав. Хоча на всяк випадок обнюхав ще й кулон під сорочкою, вже без стрибка, але з глибокою філософською підозрою в погляді.

— О, ти вдома! — визирнула з кімнати Аліса з великою чашкою трав’яного чаю. — Я вже думала йти шукати тебе з Денисом, він згоден носити людей на спині, якщо дуже попросити.

— Я в бібліотеці була, — я зняла сумку й почала виймати речі. — Єжи допомагає з аналізом. Це, схоже, дерматит. І схоже не просто.

— Не просто? У смислі, це не алергія, а магія? — Аліса сіла на край мого ліжка, склавши ноги по-турецьки. — Бо якщо так, у мене є кілька підозрюваних. Наприклад, наша медична кафедра. Ті ще фанатики, їхня нова мода пити сік сирої лободи може вивести з ладу будь-чию шкіру.

— Ні, все складніше. І, чесно, я не впевнена, що хочу розповідати всім, — я зітхнула, погладжуючи кулон крізь тканину. — Поки не розберусь.

— Ну як знаєш. Але знай, якщо тобі треба буде покласти тіло у трав’яну ванну або викликати підтримуючу магію, я тут.

— Дякую, трав’яна ванна це саме те, про що я мріяла. Особливо, якщо там буде м’ята, ромашка і трохи ізоляції від проблем.

— Я ж кажу, що ванна на всі випадки життя, — підморгнула Аліса. — До речі, хлопці знову збираються на нічні чарозмагання. Ян каже, що готовий регенерувати курячі ніжки. З живої курки. Ну, майже живої.

Я засміялася. Такої дикості в академії завжди було через край. Але зараз, з Васильком на колінах, Алісою поруч і запахом тостів у повітрі, мені нарешті стало трохи легше.

Після того, як Аліса запропонувала мені ту дивовижну ванну з трав і магічних екстрактів, я нарешті заснула без сновидінь. Мабуть, її рецепт таки працює, хоч я і не знала, що відпочинок може бути таким солодким.

Прокинулась я не одразу. Спершу щось тиснуло на грудях, виявилося, Василько. Сидів, дивився мені просто в обличчя з таким виразом, наче перевіряв, чи я ще жива. Потім була тиша. Занадто підозріла, як на наш гуртожиток, де завжди хтось щось роняє, підпалює або принаймні співає заклинання в душі.

Я повільно сіла. Василько зістрибнув на підлогу і рушив до дверей, не зводячи з мене очей. Ніби кликав. І щось у тому було неспокійне.

Пахло вітром. Холодним, нічним. Я точно пам’ятаю, що вікно ввечері зачиняла. Підійшла ближче, відчинене. А на підвіконні слід. Майже прозорий, але наче хтось стояв там. У взутті.

— Аліса? — гукнула я в коридор, але ніхто не відповів. Сусідки не було, мабуть вже зранку десь бігає.

У мене закрутилося в животі. Я підійшла до своєї сумки. Вона лежала не зовсім там, де я її залишила. І застібка була не до кінця. Трясця.

Перевірила все. Ноутбук на місці. Магічна фармакопея є. Бабусин зошит теж. Книжку з бесідки не чіпали. А кулон? Я автоматично торкнулася шиї. Він був на місці. Мені здалося, що він тепліший, ніж зазвичай. Чи, може, це я просто роздратована і нервую?

— Василько, — Я глянула на нього, — ти когось бачив?

Кіт муркнув у відповідь. Дуже невизначено. Потім підійшов до вікна, понюхав підвіконня, сів і почав вилизувати лапу. Ну дякую. Дуже інформативно.

Я ще раз оглянула кімнату. Начебто нічого не бракує, але відчуття, що хтось тут був, не зникало. Наче повітря тримало чийсь запах, чи не запах, а присутність. Відлуння когось чужого.

— Це був ти? — прошепотіла я, ніби той хлопець міг мене почути. Той, з якого все почалося. З саду. І сну.

Я зібрала сумку. Впхала туди ноутбук, фармакопею, бабусин зошит, ту прокляту книжку з бесідки. Василько одразу почав колами ходити біля ніг, як тривожний оберіг із хвостом.

— Що ж, — Я глянула на себе в дзеркало. — На вигляд, я студентка з невідомим дерматологічним прокляттям. Із глибоким внутрішнім бажанням кави.

Посміхнулася криво. Якщо вже хтось вночі дійсно сюди вліз, то або шукав щось важливе, або мене. І в обох випадках варто тримати вуха гостро, а кулон при собі.