Частина 33

Після заняття з професором Сталко ми всі мали вигляд, ніби щойно пройшли крізь магічний ураган, який одночасно готував до іспиту і пропонував вступити до армії.

— Якщо наступного разу він попросить нас реанімувати дракона, я не здивуюсь, — бурмотів Артем, намагаючись витрусити з волосся дрібні іскри.

— Якби тільки дракона. Він же згадував пацієнтів, що не визнають магію. Це ж означає самі викладачі, — підморгнула Софія.

— Або королівська родина, — тихо додала Аліса, вгризаючись у булочку, що якимось чином вижила в її кишені з минулого сніданку. — Хоч би хтось уже пояснив, чому нас так раптово навчають виживати.

— Це все через Марту, — театрально видихнув Ян. — Вона принесла свою земну науку, тепер у нас польова медицина з вибухами та іонізацією!

— І блиском! — додав Денис. — Не забувай про блиск! Я досі світюсь після випробовування її «Королівського» перекису.

Я тільки зітхнула й обійняла сумку, в якій зручно сиділи мій ноутбук, магічна фармакопея книжка з бесідки і бабусин зошит. Василько лежав зверху, як цар, і мурчав.

— Ви ж розумієте, що якщо цей кіт заговорить, то я не здивуюсь, — сказав Артем. — У нього вже є особистість сильніша, ніж у мене.

— І відповідальність більша, — підтвердив Денис. — Він хоча б не забув скласти звіт після попереднього заняття.

— Бо в нього лапки, — захистила я Василька. — А в тебе лінь.

— Взаємно виключні речі.

Ми сіли в їдальні, хоча апетит у більшості був приблизно на рівні «з’їм трохи повітря і може ковтну магічного чаю, якщо він не вибухне». Проте коли кухар запропонував нам новий смаколик, тост з кристалізованим медом лісової квітки і загадковими «пшеничками часу», то Артем заявив:

— Якщо це пастка, то я готовий померти смачно.

— І зручно, — додав Ян, відгризаючи край свого тосту. — Бо тепер це офіційно найсмачніший сніданок за тиждень.

— А ти ще не пробував вечері з кухні Хелени Мар, — сказала Аліса, мружачись. — У мене потім три дні снилися хмари зі смаком лаванди.

Я сміялась разом із усіма, але десь усередині все ще думала про дивного хлопця, кулон, флакон, а головне де знайти відповідь на все це. Магічна фармакопея мовчала. Кіт муркотів. Група жартувала. І лише мій рюкзак був тим самим центром сюжету, що носив усі таємниці.

— То що, влаштуємо сьогодні вечірку в кімнаті? — підморгнув Артем. — Аліса приготує чай, Денис принесе смішні історії, Ян сарказм, а Марта свій ноутбук. Будемо дивитись, що там ще цікавого покажуть. Якщо ноутбук не вибухне, звісно.

— Я погоджуюсь, якщо Василько буде охороною, — сказала Софія. — Бо останнім часом у коридорах щось відбувається.

— Може то який студент лазить після занять у професора Сталко, — зітхнув Ян.

Я засміялась і погодилась. Бо після всього, що сталося, трохи нормальності, або хоча б її пародія була саме тим, що треба.