Частина 9

Церемонія почалася одразу після заходу сонця. Нас, новеньких, зібрали у Великій Залі, величезному приміщенні з високими вітражами у формі анатомічних схем, що мерехтіли у вечірньому світлі. Стеля була така висока, що здавалося її там просто нема. Десь далеко гуділи труби чи, можливо, хропів якийсь магічний дух вентиляції.

Я сиділа в другому ряду, намагалася не гризти нігті і не думати, що зараз маю продемонструвати щось надприродне. Аліса жувала ромашкову цукерку й щось нашіптувала Софії, темношкірій дівчині з сережкою у формі лупи. Та була патологинею з Архівного Краю і трохи схожа на детектива. Ми познайомилися перед входом у Залу.

Біля мене сидів хлопець із білим, як у сніговика, волоссям. Він раз у раз діставав із сумки то шпатель, то пінцет.
— Я Ян. Медик. Обожнюю препарування, — повідомив він коротко, коли я вирішила з ним познайомитися, й знову заглибився в свою колекцію медичних штук.

— Розпочинаємо церемонію визначення магічного потенціалу, — оголосила Вероніка. Вона стояла біля кафедри, в костюмі і з поглядом, яким зазвичай перевіряють, чи ти правильно стерилізував інструмент. Перед початком церемонії нам повідомили що ректор запізнюється, і все проведе Вероніка з іншими викладачами.

Посеред зали стояла арка. Виглядала вона, як два вигнуті прути ліщини з каменем посередині. Камінь починав світитися, коли хтось проходив крізь арку. Колір і відчуття навколо вказували, яка магія в людині.

Першою викликали Софію. Камінь засвітився глибоким синім, навколо стало тихо-тихо, ніби все завмерло.
— Аналітична магія, висока здатність до розпізнавання прихованих структур. Архівно-патологічний профіль, — сказала Вероніка, нотуючи щось.

Наступним пішов Ян. Камінь спалахнув червоно-золотим, і по підлозі пройшлася пульсуюча хвиля, як биття серця.
— Магія регенерації, чутливість до тканин, внутрішніх змін. Потенціал до відновлення. Хірургічно-регенеративний профіль.

— О, круто, — промовив Ян, мабуть, вперше емоційно, і знову сів.

Аліса ступила до арки з легкою посмішкою. Камінь засяяв ніжно-рожевим, потім м’яким золотом. У повітрі запахло чимось теплим і знайомим — ромашкою, шкірою немовляти, молоком.

— Висока тілесна емпатія. Здатність відчувати ритми тіла, синхронізувати дихання, заспокоювати. Схильність до ритуалів переходу. Акушерсько-обрядовий профіль, — озвучила Вероніка. У голосі з’явилася крапля поваги.

— Наставниця завжди казала, що я можу вкласти навіть роздратованого козла, — хмикнула Аліса, сідаючи поруч.

— Акушерська магія. Хто б міг подумати, що таке існує, — прошепотіла я.

— Тут багато чого існує, — підморгнула Аліса.

Мене викликали останньою. Я встала, трішки спіткнулася, але зробила вигляд, що це я так і задумала. Коли ступила під арку, спершу нічого не відбулося. А потім м’яке бурштинове світло. Запах сушених квітів, трохи м’яти, трохи календули. І щось ще як від старої дерев’яної шафки з ліками.

— Фармацевтична чутливість. Висока здатність до трансформації речовин. Інтуїтивне зчитування властивостей. Потенціал до алхімічного моделювання. Структурно-фармацевтичний профіль.

Я сіла, майже не дихаючи. Аліса шепнула:
— Тобі пощастило. Таких беруть у складні лабораторії або на спецпрограми.

— Чудово, — прошепотіла я. — Я тільки хотіла нормально працювати в аптеці.

Ми засміялися. Тихо, але щиро.

Цього разу не від нервів, а тому що нарешті було з ким розділити цю дивну, нову, магічну нормальність.