Частина 8

Я не була впевнена, чи то каша з ромашкою, чи усмішка Аліси, але світ навколо раптом почав здаватися менш абсурдним. Академія, магія, чаклунський світ — усе це вже не виглядало як поганий жарт. Тому, перш ніж почати готуватися до великої церемонії визначення рівня магії, я вирішила знову прогулятися в сад.

Цього разу взяла з собою кота. Він з’явився з-під ліжка так, ніби знав, що його запросять на прогулянку.

Сад сьогодні виглядав інакше. Або це я вже дивилася по-новому. Рослини ніби ворушилися, щойно я наближалася. Листя ледь тремтіло, квіти поверталися до мене пелюстками, а одна лаванда взагалі пустила аромат прямо мені в ніс, мовляв: "О, знайома душа, привіт!"

Кіт ішов поруч, неквапливо, хвіст трубою. Час від часу він зупинявся, нюхав щось — а один раз навіть зашипів на кущик, який, як мені здалося, спробував йому підморгнути. 

Я звернула в знайому алею з трояндами й підійшла до тієї самої бесідки, де вчора знайшла книжку. Там уже хтось був.

Вероніка. Помічниця ректора, та сама, що вчора допомогла мені з поселенням. Вона нахилилася до землі, щось там копирсалась між плитами, але, помітивши мене, різко підвелася.

— О! — сказала вона, якось надто голосно. — Я тут перевіряла  вентиляцію. Ой, годинник! — вона поглянула на зап’ястя, де годинника не було. — Я мушу бігти. До зустрічі на вечірньому зібранні!

І, не чекаючи моєї відповіді, майже побігла вузькою стежкою вглиб саду. Я глянула туди, де вона щось шукала, але нічого особливого не побачила. Просто кам’яна підлога і кілька в’юнких рослин.

— Ну й ну, — пробурмотіла я. — Вентиляція в садовій бесідці. Дуже зручно.

Кіт пирснув носом і стрибнув на лавку. Я сіла поряд, вдихнула аромат повітря — змішаний із жасмином, трояндами й чимось легким, ніби м’ятою або хвилюванням.

Погуляли ми ще трохи, поки над садом не пролунав голос із дивного гучномовця:

— Усі студенти запрошуються до Великої Зали. Починається вечірнє зібрання.

Кіт зістрибнув із лавки й потягнувся. Я глянула на бесідку ще раз, але ні Вероніки, ні тим більше загадкової вентиляції не було видно.

Я піднялася, пригладила мантію — і рушила назустріч церемонії.

Час дізнатися, хто я тут насправді. І чи є в мені щось.