Частина 7

Прокинувшись у незвично просторій кімнаті, я кілька секунд бездумно дивилася в стелю. Було тихо. Надто тихо, як для ранку без будильника чи сусідки, яка зазвичай включала міксер о сьомій ранку.

То що, це все ж не сон? Я таки підписала угоду з чарівником, кинула аптеку, життя без інтернету, але з передбачуваністю, і тепер живу в магічному гуртожитку.

Живіт неввічливо забурчав. Добре, філософські роздуми зачекають, пора на сніданок.

Їдальня виявилась дивною. Щось середнє між готичним залом Гоґвортсу й сільською школою. Довгі дерев’яні столи, лави, паруючі казанки. Правда замість сов з Гарі Поттеру літали чарівні серветки, які самі витирали крихти зі столу. Не впевнена, чи це економія на персоналі, чи просто місцевий дизайн.

— Привіт, можна тут сісти? — почула я голос.

Переді мною опустилася дівчина з рудим волоссям, густими веснянками й такою щирою усмішкою, що нею певне можна було б освітити аптеку під час відключення світла.

— Привіт. Я Марта. Тільки вчора приїхала. І все ще трохи не вірю, що це реально, — сказала я, перемішуючи кашу, яка ніби щойно мені підморгнула.

— Аліса, — відповіла вона. — Помічниця акушерки з Норських хуторів. Якщо точно — то я більше по ритуалах, ніж по катетерах. Але наставниця казала, що руки в мене правильні.

— Тобто ти теж на інтернатурі?

— Ага, — вона закинула ложку каші до рота й відповіла з набитими щоками: — Це ж Академія магії і медицини. Це, типу, топ. Сюди не кожного беруть. Треба, щоб магія була хоч якась. Без неї навіть не помітили б. Навіть якби ти була золотою ложкою з червоним дипломом.

Я мало не вдавилася чаєм.

— То в мене є магія? — нахилилася я ближче. — Але ж я фармацевтка.

— Угу. Ти ж сюди якось потрапила. Значить, щось є. Та й фармацевти тут на вагу золота. У кожного з нас різна магія. В однієї дівчини зі Східного Краю руки світяться, коли вона бинтами працює. В іншого коли читає анатомію, картинки оживають. У когось, наприклад, трави самі шепочуть, що від чого.

— І це нормально? — перепитала я, намагаючись не показати, як у мене всередині щось сіпнулося. Трави, що шепочуть? Тобто мені не привиділося вчора в саду.

— Ага. Тут головне — навчитися це контролювати й поєднувати з нормальним лікуванням. У нас же, типу, не чарівна академія, а магічно-медична. Тут і скальпель, і закляття. І лабораторні, і левітація.

— А як зрозуміти, яка в кого магія?

Аліса ковтнула останню ложку й змовницьки нахилилася до мене:

— Ректор ввечері приїде з відрядження. І тоді буде визначення рівня магії. У всіх. Це, типу, церемонія. Кажуть, хтось навіть свідомість втрачає, від очікування. Але то перебільшення. Напевно.

— Ага — протягнула я, намагаючись виглядати так, ніби мені щось було зрозуміло.

Ми ще трохи посиділи, обговорюючи смак каші (дивно, але вона виявилася з медом і ромашкою, і не була схожа на ту якою в нас в школі годували).

Вечір обіцяв бути цікавим.