Частина 4

Стіни академії здіймалися переді мною, мов зі сцени фентезійного фільму, високі, темні, з величезними вікнами-вітражами, що переливалися на сонці всіма кольорами. Але замість відьмочок у капелюхах тут по подвір’ю спокійно прогулювалися зовсім звичайні люди, правда хтось у білому халаті, хтось у мантії, а хтось і в звичайних худі.

— Нічого дивного, правда? — усміхнувся Віктор, помітивши, як я стою з відкритим ротом.

— Це як Гоґвортс, але в реальності, — сказала я.

— І з обов’язковим курсом з фармакології, — підморгнув він. — Ходімо, спочатку треба зареєструватися. Паперова магія найпідступніша.

Я хотіла спитати про великий сад, що зеленів неподалік, але Віктор уже впевнено попрямував до входу.

Кабінет ректора, як і личить ректору серйозного закладу, виявився недосяжним. Керівника закладу на місці не було, вирушив в відрядження, пояснила помічниця. У приймальні сиділа дівчина з ідеальною зачіскою і настороженим поглядом.

— Вероніка, — тихо прошепотів Віктор. — Помічниця ректора. І, між нами, ще та стерва. Уникай конфліктів і прямих поглядів. Реєстрація пройде за десять хвилин, якщо не будеш її дратувати.

— Я нічого не робила, — тихо відповіла я, поки Вероніка з підозрою розглядала мої документи.

— І не треба. Просто дихай рівно.

Зрештою, отримала пакет документів, розклад і щось на кшталт мапи. Вероніка навіть сказала: «Вітаємо», хоча звучало це скоріше як «прощавайте».

— Гуртожиток — ось туди, — махнув Віктор, ведучи мене вузькими доріжками. — Не хвилюйся, кімнати класні. Кавоварка має два режими: «людський» і «магічний». Але не переплутай, бо від магічного у деяких студентів зникає бажання спати на тиждень.

Гуртожиток справді був напрочуд затишним: біла постіль, окреме місце для підручників, ванна з підігрівом підлоги й навіть маленька шафка для чарівних інгредієнтів (з попередженням: не плутати з харчовими добавками). Мені видали фірмовий набір: мантію з гербом академії та кілька білих халатів. На грудях кожного був вишитий символ: кадуцей (символ медицини на Землі), переплетений з гілкою лаванди.

— А це твоя ключ-картка, — сказав Віктор, простягаючи блискучий прямокутник. — Виглядає як звичайний студентський, але якщо прикласти до замка, то відкриє будь які двері в академії, куди тобі є допуск.

— Добре, — усміхнулася я. — Що далі?

— Піди до бібліотеки. Там тебе вже чекає наш бібліотекар, його мала попередити Вероніка. І не дивуйся, якщо заговорить із польським акцентом. Колись він жив на Землі. Дуже корисний, якщо забудеш щось або загубишся. А головне, він може видати тобі будь-яку книгу, якщо ти з ним знайдеш спільну мову, а якщо ні, то залишишся без додаткових знань.

 Бібліотека була захована в південному крилі академії. За низькими дверима, обвішаними сушеними травами, підозрюю їх повісили для захисту від нерадивих студентів, мене зустрів дідусь років під сто, але виглядав він справді живчиком..

— Ооо, новенька! — вигукнув він. — Ти з Землі, Марта? Мене Вероніка попередила, що Віктор притащив когось з мого старого світу. Я — Єжи. Колись мав аптеку в Кракові. А тепер існую тут, між фіалками і книгами. Багато хто приходить за порадою, приходь і ти, не соромся.

Його мова була пересипана старими польськими словами й магічним жаргоном, але зрозумілою. Він вручив мені невеликий рюкзак із підручниками — кілька томів традиційної медицини, вступ до магічної гомеопатії (я й в звичаю гомеопатію не дуже вірю, а тут ще й магічна), керівництво з трансфітотерапії, я так і незрозуміла, що це означає, і щось на кшталт «Основи магічної стабілізації організму: версія для початківців».

— Але сьогодні досить книжок, — підморгнув Єжи. — Сходи до ботанічного саду, роздивись, повечеряй. Завтра буде багато нових вражень. Краще зустрічати їх із ситим шлунком, так казала ще моя бабуся. А вона була справжньою відьмою, у найкращому значенні цього слова.

Я подякувала й вийшла на вулицю. Сонце вже торкалося верхівок дерев. І тепер у мене був час роздивитися той сад, що з самого початку притягував погляд