Глава 4

Давши собі декілька секунд, щоб взяти себе в руки йду до Раша на перший поверх. Спускаючись по сходах помічаю, що його не має, дивно. Він ж обіцяв мене дочекатися, можливо кудись відійшов. Раш мене чекав то може і його почекати, але якщо зараз прийдуть сюди або сам принц або його друзі то знову причепляться. Так потрібно перестати думати про дурниці. 

- Вибач, забіг до себе в кімнату, думав ти будеш довше, - хлопець спускається по сходах, по яких хвилину тому спускалася я.

Настрій у нього піднявся. У голубих очах видно радість, та й сама посмішка показує, що за цей час настрій у нього піднявся. Цікаво, що цьому причина, чи можливо хто?

- Ідемо? – не дочекавшись від мене якоїсь реакції говорить він.

Пам’ятаючи, що до цього ми йшли мовчки я вирішила, що так само мовчки ми й будемо йти до мого гуртожитку. Але в когось піднявся настрій і видно він сильно хоче поговорити.

- Ти образилася, довго чекала? – запитує він і посмішка уже зійшла з його обличчя. Чомусь ця інформація мені не подобається, я хочу щоб він посміхався.

- Ні все добре, просто ти до цього не сильно хотів говорити, от і я подумала, що тенденція зберігається, - я спробувала навіть усміхнутися.

- Вибач, я був злий, спочатку той хлопець напав на тебе, а потім його поява у їдальні, я боявся нагрубити тобі. Або сказати якусь фразу не такою як потрібно інтонацією і ти б подумала, що та злість адресована тобі, - те що я здивувалася то нічого не значить.

У моєму житті мало кого хвилює як я буду відчувати себе якщо мені скажуть фразу не з тою інтонацією. Моя сім’я хоч і не має титулу, але на більшість королівських балів вона запрошена. Мій дід має хорошу репутацію в своєму ділі і він являється найкращим другом короля. Хоча і принц такого самого віку, що і я, але він не перший в сім’ї, а п’ятий. До престолу йому така сама дальня дорога, як і мені до отримання титулу. Напевне багато хто задумується чому якщо мій дід найкращий друг короля, король не зробить такої милості і не подарує нам дворянство. У якийсь момент через це була сварка у мене в сім’ї. дід вважає, що то не потрібна річ, адже це принесе лише зайві проблеми. Моя бабуся так не вважала, вона хотіла приходити на бали з титулом. Коли король вирішив подарувати діду титул, а він відмовився у домі був скандал. Так мені розповідала мама. Бабуся поклялася не розмовляти з дідом до кінця свого життя або до того моменту коли дід все ж таки прийме дворянство. Але бабуся дечого не враховувала. Так вийшло, що їхній шлюб був договірним, а не по коханню. Впринципі хоч вони і мають спільного сина, але це єдине що їх об’єднувало. Дід виконав свої обов’язки перед сім’єю одружившись на бабусі і завів спадкоємця, як сказав сам дідусь всі що від нього було потрібно отримано. Дитинство мого батька не було прекрасним, дідусь хоч і любив сина, але бабуся ставила палки в колеса і псувала їм життя. Так як і вона обіцяла більше не говорила з дідусем цілих п’ятнадцять років, аж до своєї смерті. Батько розуміє все і навіть дружить зі спадкоємцем престолу, адже вони однолітки і дідусь часто брав його до палацу в гості до друга.

Моя мама з простої сім’ї. отримавши гіркий урок від своїх батьків, дідусь сказав, що батько має повне право одружуватися на тій кого вибере його серце. 

Так от на цих балах часто за нашими спинами шушукаються, обзивають словами гіршими ніж простолюдини, я вже звикла.

- Нічого страшного, просто ще не знаю як себе з тобою вести.

- Переймаєшся, що твій хлопець буде ревнувати? – я здивовано дивлюся на Раша.

- Якого хлопця?- можливо я чогось не знаю про своє особисте життя.

- А до кого ж ти бігала? – він посміхається.

- До друга, я ж тобі казала.

- Добре, пробач, просто ти виглядала злегка замріяною, ніби не просто заносила пиріжки другу, - напевне він прийняв мою бурю емоцій і нерозуміння їх як замріяність.

Дорога між чоловічим і жіночим гуртожитком недовга тому ми вже встигли дійти.

- У гуртожитку тебе вже ніхто не образить? – його обличчя знову стає як льодяна маска, лише від одної згадки подій чому він мене проводить.

- Ні, тепер все буде добре, - я посміхаюся, щоб він перестав бути таким холодним знову, але це не спрацьовує.

- Я вирішу цю ситуацію, - і киваючи своїм думкам хлопець іде.

Навіть не попрощався.

У кімнаті Лілія так і не з’явилася, лопати так само не має на місці. Де вона так довго вештається. Ще завдання на завтра треба повчити. Це заняття у мене сьогодні затягнулося, я лише сьогодні згадала, що викладач на завтра підготувати реферат по історії одного з королівств нашої планети. Він вважає, що в незалежності від того ким ми станемо в майбутньому нам потрібна буде історія, адже помилки наших пращурів дозволять нам не повторювати їх. Але на мою думку дивлячись на нашу історію монархів не вчить нічому історія, вони знову і знову повторюють помили своїх попередників знову і знову. Інколи мені здається, що події ті ж самі, але дати і імена різні. 

Закінчила я реферат я пізно, за вікном уже була темнота. Але осінню темніє рано, особливо якщо один її місяць пройшов.

Хоча я й обіцяла собі подумати на рахунок Тео, але сил не вистачає і я провалююсь в сон відмітивши, що Лілія все ще не прийшла, але з нею буває.