Глава 3

До кінця вечері ми з ним і не говорили, мені страшно навіть дивитися, адже бачу, що обличчя хлопця так і є злим.

- Ти вже поїла? – голос хлопця дуже напружений.

- Так, але мені ще другу треба взяти, щось перекусити. Він не зміг піти в їдальню.

Під його поглядом я збігала до роздачі і взяла декілька булочок. До чоловічого гуртожитка йшли мовчки. Вираз обличчя Раша був якимось відстороненим, напевне він не очікував, що Норту нічого не буде. Я ж все таки надіялася, що його хоч на кажуть, хоча б на декілька днів. 

Коли ми увійшли в хол, Раш все ж таки заговорив:

- Я почекаю тебе тут, а потім проведу до твого гуртожитку, - я знову лише кивнула головою і чола підніматися по сходах на другий поверх де живе Тео. 

Підійшовши до дверей я зрозуміла, що вони замкнені. Почала стукати, мені хвилини дві ніхто не відчиняв, але мені все таки відкрив Тео.

- Для чого ти зачинив двері? – я пройшла в кімнату.

Єдине, що виділялося це пом’ята постіль. У хлопця завжди ідеальний порядок. Я ніколи не бачила за цей місяць, хоча і бувала у кімнаті хлопця лише декілька разів, щоб навіть десь був пил. Тео живе сам, хоча так мало кому везе. Його кімната десь у два рази менша за мою, але все, що потрібно тут є. Стіл, з багатьма шухлядами, одна шафа, ну звісно ліжко.

- Не хотів, щоб у такому стані мене хтось бачив, - лише в цей момент я подивилася на нього з іншої сторони.

Виглядає Тео погано, круги під очима та й самі очі червоні, ніби він ен спав декілька днів. Чорне волосся виглядає так ніби його ніколи ніхто не причісував, плечі опущені, а спина згорблена. Він ніколи не горбився. Він так і не переодягнувся, його кофта порізана у місці поранення і просочена кров’ю. Він так і не відійшов від дверей, добре, що хоч зачинив їх.

- Я принесла тобі поїсти, потрібно набиратися сил. Завтра все ще будній день і потрібно в хорошому стані прийти на пари. 

Я показую йому на пиріжки які взяла в їдальні і він іде за мною до столу. Коли він сідає на стільчик його зуби зчеплені ніби йому боляче.

- Тобі боляче? – все таки зважуюся запитати у нього це і йду до шафи.

- Просто неприємно, так щоб боляче то ні, - він бере один з пиріжків і починає їсти.

Хоча я думала в нього має бути звіриний голод, але їсть він повільно. Треба переодягнути його. Я відчиняю шафу і починаю передивлятися його речі. Навіть тут у нього все ідеально. Всі речі лежать ідеально на поличках, а все, що висить ніби тільки, що відпрасоване. Мій пошук затягується, а Тео навіть не звертає увагу на моє самоуправство. Все ж таки у мене вийшло знайти його кімнату футболку і штани.

- Тобі потрібно переодягнутися, тримай, - я подаю йому ці речі, зачинивши перед цим шафу.

- Зможеш мені допомогти? – все ж таки я не розумію чому йому навіть незручно, якщо я бачила на власні очі, що все вилікувала, можливо я все ж таки щось забула.

Акуратно допомагаю йому зняти свою толстовку і помічаю, що навіть натяку на шрам не має. Він різко хватається за мою талію і прижимає до себе. Раніше хлопець не дозволяв собі торкатися мене.

- Рана була смертельна, я б не дожив до лікарні. Для того щоб знати ідеально бойове мистецтво треба знати анатомію. І я знаю, що він зачепив мені внутрішні органи, я це відчував, але ти якимось дивим змогла мене вилікувати, дякую тобі, - ці слова мене шокували.

Не вірити хлопцю у мене не має причин. Але хоча рана і була довгою я не думала, що все настільки погано. І як він зміг вистояти і ще й виграти, адже ранили його явно раніше бо коли прийшла я дуель уже закінчувалася і тоді принц лише захищався. І я вирішила дозволити собі більше, я почала акуратно проводити по його голові. Здалеку здається, що його волосся жорстке, але насправді воно досить м’яке. 

Хоч я й не леді, а так як і сказав мені принц я простолюдинка, але мені завжди прививали манери як у справжньої пані. Якби зараз хтось з моїх родичів зайшов у кімнату друга нас би заставили одружитися. Адже недозволено пані так близько і тісно прижиматися навіть до свого друга. Потрібно завжди бути на відстані.

- Вибач, мені була потрібна підтримка, все ж таки все життя перед очима пронеслося, - він посміхається і акуратно відштовхує мене від себе. 

Не знаю, що зі мною сталося, але я вперше подивилася на нього як хлопця. Підкачане з ідеальним рельєфом тіло, але хто його знає чи воно ідеальне, зрівнювати мені не має з чим. Напевне я сильно довго розглядую його тіло, адже чую тихе покашлювання і розумію, що я тільки що розглядувала свого друга. Ця думка стає на стільки яскравою, що я червонію. Треба, щось зробити, різко, навіть сильно різко я беру футболку і передаю її Тео. Напевне він не хоче повторювання цієї ситуації тому одягає її самостійно.

- Зі штанами впораєшся сам і наодинці, я напевне піду. Постарайся виспатися і бути свіжим на заняттях, - швидко підхоплюю свої речі і виходжу з кімнати.

Серце стукає як навіжене, і я починаю розуміти, що я наробила. Зараз не час про це задумуватися.