Глава 2

Коли ми пройшли у Тео кімнату він ледь дійшов до ліжка, видно хоч я і влила в нього сили, але недостатньо. Треба буде щось взяти для нього в їдальні, адже їжа допомагає відновити фізичні сили. Та й не думаю, що він сам зможе дійти. Треба забігти до себе, переодягнутися.

- Ти думала, що твій дружок зможе мені щось зробити? Думаєш, що його перемога, щось змінить для тебе? – за своїми думками я й не помітила коли Адріан з’явився мені по дорозі.

- Що я тобі зробила, що ти не даєш мені нормально жити? – до сьогодні я ніколи цього не запитувала, але вже набридло вислуховувати його знущання.

Принц посміхнувся такою посмішкою, що у мене по спині пробіглися мурашки.

- Ти? До принца потрібно звертатися Ваша Високосте!

- Добре. Ваша Високосте, що я вам зробила, що ви не даєте мені нормально жити?

- Хах, ти, думала, що я буду відповідати на питання якоїсь простолюдинки? Хоча я зараз добрий тому будемо вважати це благодійністю. Я принц і я роблю, що мені вздумається. 

Цей принц, щоб його, після цих слів взяв розвернувся і насвистуючи якусь пісеньку пішов. От і як це все розуміти?

Я вирішила про це подумати пізніше, адже часу до вечері залишилося не так і багато, а в мене відповідальна місія. 

Зайшовши у кімнату побачила, що Лілії уже не має. Напевне побігла на вечерю. Відкривши шафу побачила, що лопати не має на місці, все ж таки не в їдальню вона побігла, а на кладовище копати собі екземпляр на практику напевне. Зараз не по вечеряє, а потім знову буде мені жалуватися, що схудла і треба крепше затягувати пояс на штанах. Швидко вдягнувши сукню я вибігла з гуртожитку.

Дорога до будівлі їдальні проходить через парк. Видно, що я сильно спізнююся, адже нікого з студентів не має уже. 

Думаю про те, що взяти для друга з їдальні я не відразу почула звуки за спиною. А коли обернулася вже було пізно. Все, що я побачила, це яскраву жовту кулю яка летить на мене. Захотіла відстрибнути, але все тіло ніби заклякло і не рухалося. Кажуть перед смертю пролітає все життя, але я нічого не бачу. 

Коли шару залишилося долетіти до мене якийсь метр переді мною з’явився щит. І ось щит приймає на себе силу кулі, але не зупиняє її повністю. Зменшує в десятки разів, але не знищує повністю. Куля влітає в мої груди і я одночасно відчуваю страшенний біль і відлітаю на декілька метрів назад. Чому відчуття ніби мені ламають кістки, одну за одною і всі одночасно. Від такої болі я мала б втратити свідомість, але я не відключаюся у таку потрібну мені зараз темряву. 

-Тшш, зараз я спробую допомогти, - наді мною схилився хлопець. 

Я навіть не бачу як він виглядає, адже перед очима тільки кровава хмара. Здається мене підняли на руки і кудись несуть. А тепер мене здається посадили на лавку. Цей невідомий хлопець обійняв мене за плечі і положив мою голову собі на плече.

- Вибач, я не думав, що він кине такими сильними чарами. Через 5 хвилин має все пройти, - хлопець гладив мене рукою по спині видно вважав, що від цього мені стане легше.

- Що тут сталося? – цей голос я впізнала, лектор з основ магії.

- На студентку напав Норт Берський, використавши чари Вогняна біль.

- Студенте Раш, не брешіть, студент першого курсу не міг використати такі чари! – в даний момент я не могла бачити вираз обличчя викладача і лише по інтонації голосу зрозуміла, що він розізлився.

- Містер Броуді, я все прекрасно бачив, але через нестачу часу був змушений влити в щит менше сили і зараз наслідки ми з вами бачимо. Перевірте залишковий фон якщо мені не вірите. Ваші першокурсники уже на стільки охаміли, що використовують чари які могли б її вбити. А ви мені зараз говорите про чи знають чи не знають!

- Добре я розберуся, - промовив так ніби виплюнув слова.

Доки йшов діалог я зрозуміла, що мені стає легше. І по закінченню відчула себе навіть добре. І тепер поза в якій ми сиділи мене почала бентежити. Я акуратно почала відсовуватися і мій герой це відчув і не залишив не поміченим.

- Тобі уже краще? Можливо, ще трохи посидимо? – він з тривогою дивився на мене.

- Ні, зі мною вже все в порядку, - все ж таки я скинула його руку зі свого плеча і відсунулася на відповідну відстань.

- Як тебе звати?

- Еліза.

- -Приємно познайомитися, ти ж у їдальню йшла, давай підемо разом, - я лише кивнула, ми піднялися з лавочки і пішли у потрібну сторону. 

Все ж таки я себе не відчуваю захищено. Такий захисник, хоча б на один вечір мені потрібен.

У їдальні гамірно, студенти хто розмовляє, а хто сміється у компанії друзів. 

- Йди за стіл, я візьму все потрібне, - я вирішила довіритися своєму новому знайомому і його смаку і відправилася до найблищого вільного столика.

Раша довго чекати не прийшлося, та і він вгадав у моїх смаках на їжу. Здавалося б усе добре, але напевне спокійне життя я не скоро побачу. 

До нашого столика прямував мій одногрупник Норт.

- Хах, думали цей викладач мені щось зробить? Я навіть покарання не отримав так і знайте, - друг принца розвернувся і пішов, а я дивилася лише на кулаки Раша які стиснулися так, що аж побіліли.