Глава 1

- Все! З мене вистачить, - я взяла в руки лапату і пішла на вихід з кімнати.
- Що збираєшся робити? - почувся голос моєї сусідки по кімнаті.
- Прикопати.
- З такою кількістю захисних артефактів на ньому прийдеться тебе прикопувати, - я обернулася і глянула на Лілію.
- Не зрозуміла, - подруга неспіша поклала книгу по бойовій некромантії на тумбочку.
- Я звісно некромант, але сама подумай. Він - принц, хоч і трон не спадкує. Та й ти мала б відчути фон артефактів. 
- Тьфу, - я поставила лопату біля дверей, - Фон він може й був, але я його не помітила. Знаєш не було часу за всіма проблемами.
- Хоч пораду? - я лише кивнула, - Наступний раз проси дозволу брати, мою, лопату.
Лілія взяла книгу назад і продовжила читати. А я ще крепше розстроїлася. Подруга в мене специфічна, але що з них некромантів візьмеш. Вона ще добра, порівняно з іншими з своєї братії.
Лопату я поставила назад в шафу і сіла на своє ліжко, думати.
Принц з'явився нещодавно в Академії. Всього лиш два тижні тому. Але зіпсувати мені життя він встиг. Його прийняли на мій курс і він відразу став зіркою потоку. Як завжди ті хто на вершині "харчового ланцюга" ображає тих хто нижче. І таким жертовним ягням стала я. Спочатку це були просто насмішки, але сьогодні він перевершив себе і на мене вилили відро бруду. Це стало останньою каплею і я вирішила по-тихому його десь прикопати, щоб ніхто і не найшов.
Раніше я не виділялася у групі, до мене ні кому не було діла. Але зарад все змінилося, мене почали обзивати не лише принц, але й інші мої одногрупники з якими ми навіть не спілкувалися. Єдиний хто залишився моїм другом це Тео. Звісно, він старався мене захистити, але з нього теж почали насміхатися. І все через цього проклятого принца.
-Ти спізнюєшся, - сказала Лілія.
Й вправду, я так задумалася про свої проблеми, що й непомітила як пройшов час.
Вскочила з ліжка і побігла на поляну. Сьогодні не лише мені урвався терпець. Це сталося і з Тео. Мій друг зробив величезну помилку, він викликав на поєдинок принца. Все відбулося на стільки швидко, що я не встигла його відмовити від цієї ідеї.
І я неслася спочатку по коридорах гуртожитка, а потім і по доріжках на вулиці. Встигла якраз на закінчення. Принц стояв навколішки, а до його шиї Тео приставив свій меч.
- Виграв, Тео Демара, - голос привида-судді пролунав голосно, щоб ні в кого не виникло більше питань.
- Що ти хочеш? - сказав принц, сівшим голосом.
- Ти, Андріан, більше не будеш знущатися над Елізою Майєр, ні словесно, ні фізично. Також не будеш планувати ніяких знущань зі своїми друзями, -Тео говорив спокійно і голосно, щоб всі хто зібрався сьогодні на поляні почули.
- Добре, - голос Андріана звучав тихо, але хто хотів то й почув.
Тео прийняв меч. До мого ворога підбігли друзі і швидко відвели свого друга подалі від поляни. Глядачі почали розходитися. Тео пішов до дерева і обперся на нього. Я пішла до нього.
- Для чого ти прийшла? - очі хлопець закрив, але він точно знав до кого говорив.
- Ти думав я пропущу твою перемогу?
- Думаю ти прийшла, щоб врятувати якщо він мене поріже на кусочки, - він усміхнувся.
Я почала оглядати його і помітила на боці кров. У туж секунду я рвонула його сорочку і побачила поріз, величезний, добре що хоч до органів не достало.
- І як ти ще на ногах стоїш? - я злякалася, але відразу взяла себе в руки. Знання в голові самі по собі знайшлися відразу. Звісно ми все проходили лише в теорії і я не знала чи вийде. Я приложила свою руку до рани і почала відтворювати у своїй голові схему закляття. У перше я отримані знання приміняла на практиці. Я всього лиш перший курс, і нам не можна приміняти силу. Але тут рана, а якщо я приведу його до лікарів з'являться питання. У нас заборонені дуелі. Після цього Тео можуть вишвирнути з Академії. Принцу ж нічого не зроблять. Я відчула що рана почала сходитися, кров перестала текти, хоча б щось. Я навіть зраділа. Сила витікала з мене з валикою швидкістю. І тут я зрозуміла, що забула знак у схемі який відповадає направленості. Тобто зараз я віддавала сили не лише на рану, а на всього Тео. Рана на моїх очах все ж таки затягнулася, залишився лише шрам. І я осіла на траву, перед очима світ колихнувся, в голові щось гуділо. 
- Еліза, - Тео присів переді мною, - Що ти зробила?!
Його рик відізвався у моїй голові болем. Скривилася.
- Тихіше, у мене голова болить.
- Еліза, ще раз питаю, що ти зробила?
- Забула в схемі знак направленості сили, тепер у тебе напевне всі царапини зрослися, ну і по ідеї ти маєш себе краще відчувати, - я подивилася на хлопця і побачила в його очах злість і переляк одночасно.
- Нічого страшного не сталося, трошки посижу і краще стане, - на мене недовірливо глянули, взяли на руки і посадили так щоб я обперлася на дерево і сіли поруч.
Мамин подарунок почав працювати, відновлюючи мої сили. Колечко яке на перший погляд навіть і не виглядає як щось важливе, насправлі було хорошим накопичувачем енергії. Заборонена річ на яку потрібно було отримувати дозвіл і якщо ти носив його без дозволу то міг відправитися на той світ. Все було через метал з якого створювалися такі накопичувачі, він утримував у собі величезну кількість енергії. Здавалося таке маленьке колечко, але по силі воно як п'ятдесят мене. І це ще враховуючи що це був сплав з невеликою частиною того матеріалу. Що міг натворити маг з таким браслетом можна було побачити в минулому, коли один з таких стер з литця землі майже четвертину нашого королівства. Шахти з видуботком матеріалу були закриті і засекречені. Питання, а звідки у моєї мами він? Все просто вона була далекою внучкою того самого мага і в нашій сім'ї передавалися знання і самі накопичувачі які прекрасно маскувалися під інші матеріали за допомогою сплаву. Заряжався накопичувач сам,  він помаленьуу довгий проміжок часу тягнув силу мага. Так що я з три місяця походила з навів пустим резервом. 
Просидів хвилин п'ять я зрозуміла що відчуваю себе чудово, таке відчуття що навіть не виложилася. 
- Може підемо, я вже впорядку. Проведу тебе до гуртожитку відпочинеш.
Тео нічого не говорячи піднявся і пішов навіть бадьоро. Але коли ми підходили до чоловічого гуртожитку я побачила що він почав хитатися.