Глава 26

Минуло три місяці

Джеральд

— Джере, вставай, швидко! Ліса народжує!

Я з переляку аж з ліжка впав. Нащо так кричати зранку-рано?

— Що? Де? Хто народжує?

Спросоння я не зовсім зрозумів, що сталося.

— Ліса! Хто ж ще! Збирайся бігом. Поїхали.

Я ліниво почухав потилицю.

— Ну хай народжує. З нею зараз Стефан, ми там навіщо?

Нора на мене зиркнула так, що я зрозумів без слів. Треба вставати й одягатися. Щось питати — собі дорожче. Якщо ця жінка щось задумала, її ніхто не спинить. Запальна й рішуча, сперечатися з нею було марною справою.

— Джере… — проричала кохана.

— Ну добре-добре, одягаюся.

Хто ж їх зрозуміє, цих жінок, та їхню дружбу. У нас усе простіше: як уже дитя на світ з'явилося — чекай могорич. А ці летять до шпиталю, чекають під дверима, переживають… Я впевнений, що все буде добре. Можна й удома перечекати. Чого туди пхатися? Загадка. Я вирішив обережно перепитати:

— Кохана, а мені точно обов'язково їхати? Може, я тебе вдома почекаю?

— Точно! Не стався з дурними питаннями. Не можу пояснити, просто відчуваю, що ми маємо обоє там бути.

— Ну, раз відчува-аєш, інша справа.

Я іноді забуваю, що живу з провидицею. Час від часу в неї спрацьовує інтуїція, і вона тягне мене невідомо куди. І справді, кілька разів таким чином ми допомагали літнім людям, яким стало зле, рятували кошенят з канави, а одного разу завадили злочинцю пограбувати магазин. І зараз її веде дар. Отже, ми маємо бути там удвох. Ну добре.

За кілька хвилин ми вже перенеслися до королівського шпиталю. Нора одразу кинулася до молодих цілительниць, що йшли коридором.

— Де королева? Вона вже тут? Алісія прислала повідомлення, що народжує!

— Так, вона у першому родзалі. Ви Нора? Вона дуже просила провести вас до неї. Або короля, проте його ніхто не бачив відтоді, як він привіз королеву.

— Троляча діра, цього ще бракувало. Зараз я прийду до неї.

Нора швидко підбігла до мене.

— Джере, знайди Стефана, і терміново! Його дружина ось-ось народить, а він невідомо де зник. Якщо він тут не з'явиться, Ліса нізащо в житті йому не пробачить.

Я вмить посерйознішав. Мій друг не з лякливих. Він мені всі вуха продзижчав, що хоче бути присутнім на пологах, а тут десь зник. Щось тут нечисто.

— Не хвилюйся, крихітко. Біжи до Ліси. Я його знайду.

Де ж запропастився цей король?

— Почекай, принеси мені якусь його річ. Я зможу побачити, де він.

— Ем… В мене є його кристал для переміщень, забув віддати після останнього відрядження. Підійде?

— Так, тільки швидко.

Я за секунду перенісся додому, взяв кристал Стефана й повернувся до шпиталю.

— Ось, — Я вручив кристал Норі.

Кохана швидко вихопила його, міцно стисла й заплющила очі. За хвилину сказала:

— Джере, він вдома. Не повіриш, але, схоже, спить або непритомний. Не знаю. Перенесися до них у маєток і дізнайся, у чому справа. А я поки до Ліси.

— Вважай, що я вже там.

Ліса та Стефан жили у передмісті столиці, проте з кристалом для переміщень відстань не мала значення. Вже за хвилину я стояв у них на подвір'ї. Ніщо не вказувало на те, що тут відбулося щось незвичайне. Двері до будинку були відчинені.

— Стефане, ти тут?

У вітальні його не було. Перший поверх — порожній. Я швидко піднявся на другий. І тут побачив друга. Він лежав на підлозі, обличчям донизу. Миттю підбіг і почав сканувати. Видимих ушкоджень не було. Що це може бути? Якесь прокляття? Просканувавши Стефана, я оторопів. Наш король просто спав. Міцним таким сном. І сни, мабуть, снилися. Тільки якого біса на підлозі?

Я почав трусити Стефана — не допомогло. Дивно. Створив водяну кулю й запустив йому в обличчя. Від цього наш король закашлявся й почав приходити до тями.

— Нарешті, сплячий красун. Ти якого троля тут розлігся? В тебе там жінка народжує!

— Що? Трясця вашій магії, так і знав, що не треба було довіряти тому торгашу. Чарівне зілля, заспокоїть нерви, забезпечить релакс… Тьху на нього! Шарлатан! — вилаявся друг.

— Не зрозумів. Ти пив якесь зілля?

— Розумієш, я дуже нервував. А до нас приїжджала делегація з Королівства Снігових Скель. Їхній цілитель помітив, що я трохи нервую, і порадив це чудодійне зілля. Сказав, буду спокійний, як удав. Ти не подумай, я з нашими теж порадився. Всі цілителі сказали, що чудове заспокійливе зілля. Видно, з дозуванням переборщив.

— Так, ясно все з тобою. Давай швидко до шпиталю, бо твоє дитя народиться без тебе. І не знаю, як ти собі, а твоя жінка тобі цього ніколи не пробачить.

— Давай швидко. Оце я дурень. Сподіваюся, не пропустив найважливішу подію свого життя.