Глава 25

Нора

Після того, як Джеральд пішов, я зловила себе на думці, що вже за ним скучила. Все-таки цей чоловік діє на мене магнетично. Його завжди мало. Але нічого, Джера не буде всього кілька днів. Жила ж я якось без нього п'ять років, і ще кілька днів проживу. Не проблема. Ну-у, невелика проблема. Загалом, якось воно буде.

А поки наберу Лісу. Вона ж теж без чоловіка залишається на кілька днів. Отже, настав час організувати дівич-вечір. І з Кетті давно не бачилися. Заодно й розповім їм про зміни в особистому житті. Під рожеве шампанське воно якось легше таємницями ділитися. Я дістала конектор. Ліса відповіла майже після першого гудка.

— Привіт. Ти вже в курсі, що я буду кілька днів одна вдома і вирішила врятувати мене від самотності? — веселим голосом проторохтіла подруга.

— Ага, саме так. Лісо, давай дівич-вечір організуємо? Кетті ще покличемо. Давно вже не збиралися.

— Чудова ідея. Я попрошу батьків, вони нам на вечір піцу організують зі своєї піцерії, за їжу можна не хвилюватися. Кетті я теж сама подзвоню, в тебе ж, мабуть, ще справ повно, а я нудьгую вдома.

— Домовилися. В мене є, що вам розказати.

— Ох, заінтригувала. І як тепер дотерпіти до вечора? Не шкодуєш ти вагітну подругу, — Останнє речення прозвучало ну дуже жалібно. От хитрюща. На совість тиснути надумала?

— Дотерпиш якось. Сама казала, вагітна — не значить, що хвора.

— Казала, — зітхнула Ліса, зрозумівши, що я на її маніпуляції не ведуся. — А на Стефана діє безвідмовно. Тоді зустрічаємося в мене о шостій вечора.

— До зустрічі.

Я повернулася до роботи. Коли розібрала усі важливі справи, на годиннику було вже за чверть шоста. Так, зараз швиденько за шампанським та виноградним соком для Ліси, і перенесуся кристалом до дівчат. Так швидше, ніж на маготаксі, а я й так запізнююся.

Дівчата вже мене чекали. Вони встигли накрити стіл на терасі біля будинку Ліси. Тут було дуже затишно. Біло-сіра гама, м'які диванчики з купою подушок, живі квіти у плетених кошиках, зачаровані світлячки під стелею — Ліса вміла створювати затишок.

— Нарешті, наша згуба знайшлася! — Кетті кинулася мене обіймати. — Мадам, ви в курсі, що з того часу, як ви стали головною провидицею королівства, жодного разу не зустрічалися з подругами?

— Та знаю я, пробачте, дівчата. Справ нереально багато, — почала виправдовуватися я.

— Але виділити годинку на теревені з подругами хоча б раз на тиждень можна, — у словах Кетті звучав докір.

— Виправлюся, — пообіцяла я. — А тепер мерщій за стіл. Голодна, як вовк.

Перший тост у нас незмінний ще з часів студентства.

— За нас, красивих і бажаних!

Пролунав дзвін келихів.

— А тепер давай розказуй, що там у тебе таке секретне сталося, — не могла вже втримати свою цікавість Ліса.

Я набралася хоробрості й на одному видиху випалила:

— Я зустрічаюся з Джеральдом Стівенсоном.

Кетті аж поперхнулася шампанським.

— Що-о?! — вирячила очі Ліса. — Ти й Джеральд разом? Відколи?

— З тієї поїздки в Прикордоння, — я густо почервоніла.

— Оце так здивувала, — нарешті обізвалася Кетті. — Навіть не знаю, вітати тебе чи шкодувати. Джеральд — завидна партія для тих, хто його не знає. А хто знає, той його, як правило, оминає. Тим паче з вашим минулим… Як ти в це знову вляпалася?

— Ой, Кетті, та не будь ти такою занудою, — перебила дівчину Ліса. — Я знаю Джеральда дуже близько. Повір, здебільшого те, що про нього говорять — брехня собача. А ще я знаю, що після нашого весілля, коли вони з Норою посварилися, Стефан два тижні не міг привести його до тями. Той лише пив і трощив усе навколо. Зіпсував мені медовий місяць, падлюка така. Але ми зараз не про це. Він справді мав тоді сильні почуття до Нори, і після того ні з ким нічого серйозного в нього не було. Це я точно знаю!

— А я кажу, не треба йому вірити! Хто зрадив раз, зрадить і ще раз! — не поступалася Кетті.

— А я кажу, що всі заслуговують на другий шанс!

Дівчата не на жарт розгарячкувалися. Треба було припиняти цей балаган, бо так і до бійки недалеко. А в нас тут вагітна жінка, ще й за сумісництвом королева. Не треба крайнощів.

— Так, стоп! Заспокойтеся обоє! Дівчата, я вам розказала про Джеральда, тому що ви мої найкращі подруги. Хотіла з вами поділитися важливими змінами у моєму житті. Я вас дуже люблю, але не хочу чути ні похвали, ні осуду. Ви маєте право знати, але не можете впливати на мої рішення. Ми ж уже не школярки. У кожної є голова на плечах. Тож прийміть це як даність, і закриймо тему.

Кетті насупилася й промовчала. А Ліса голосно сказала:

— Підтримую! Випиймо за кохання! Кетті, а ти така бука, бо просто ще не зустріла свого єдиного. Ось!

— З мене вистачило кохання. Надовірялася. Досить.

Кетті так до кінця й не оговталася після того, як Том — наш студентський приятель, який їй так подобався, — виявився зрадником. Та й з Крістіаном не вийшло. Що ж, кожному потрібен свій час, щоб знайти свою людину.