Глава 22

Нора

У Прикордонні роботи було багато. Насамперед треба було встановити, хто вижив, а хто залишив своє життя на околицях Ельфійського лісу в битві з монстрами. Від деяких магів, на жаль, і сліду не лишилося. Я зібрала речі всіх бойовиків, що зникли безвісти, і пішла до себе в номер. Ми з Джером зняли номери в готелі в місті поблизу Прикордоння, адже тут треба було залишитися на кілька днів.

Перед пошуком кожного бійця в мені жевріла надія, що зараз він знайдеться. Лежить десь поранений. Просто до нього ще не дійшла пошукова група. Ось-ось і знайдуть. Проте з кожною особистою річчю, яку я брала в руки, надія згасала. Стільки жахливих, болісних смертей гідних магів. Я, мабуть, довіку тепер спати нормально не зможу. Такі видіння неможливо просто забути й викинути з голови.

Хмурнів і Джеральд, який весь цей час був поряд і фіксував інформацію. Щоразу, як я хитала головою, — а це означало, що боєць не вижив, — він журився все більше. Коли долю всіх зниклих безвісти було встановлено, він утомлено потер перенісся й сказав:

— Я навіть не уявляв, що будуть такі втрати. Трясця, я мав прибути сюди раніше!

— Це нічого б не змінило, Джере, — сказала я. — Ти й сам знаєш. Нам просто пощастило, що вийшло укріпити кордони рунами, а то жертв було б ще більше.

Він кілька секунд помовчав, а потім сказав:

— А вам з Лісою не завадило б дати доброго прочухана за те, що перенеслися сюди. Проте мушу визнати, що якби не ваша поява, справи були б кепські.

З мене вирвався нервовий смішок.

— Кепські справи? Це ти ТАК називаєш те, що вас би ті монстри зжерли й не подавилися? Ваші сили були на нулі. Взагалі не знаю, на що ви розраховували.

— Ми контролювали ситуацію!

— У якому місці? Бачила я ваш контроль!

— У Стефана був воскресальний камінь, — процідив крізь зуби хлопець.

— А в тебе? У тебе що було?! Ти хотів просто взяти й героїчно померти на полі бою? Ти ж був взагалі без захисного щита! — вийшло майже криком. Я знала, що рано чи пізно не витримаю й вискажу йому все.

— Досить мене відчитувати, як малу дитину. І взагалі, яка тобі справа? Ну і вбили б мене на тому полі, тобі що з того? — майже проричав Джеральд.

— Нічого, — злісно гаркнула я у відповідь. — Наступного разу дам тобі загинути. Троль з тобою!

— Домовилися!

Між нами хіба що іскри не летіли. Напруга в повітрі відчувалася особливо гостро. Ми пропалювали одне одного поглядами. А потім, не змовляючись, кинулися одне одному в обійми. Так, як давно хотіли.

Губи Джеральда миттю знайшли мої та зім’яли їх у гарячому поцілунку. Він був аж ніяк не ніжний. Він наче карав мене своїми губами, а я хапалася за його плечі та ловила кожен подих. Джеральд ривком підняв мене з підлоги та переніс на ліжко. У полоні пристрасті ми не тямили, що робимо. Просто чіплялися одне за одного, наче боялися втратити. Голодні до дотиків, ми зривали з себе одяг. Той лише заважав. Не перериваючи поцілунку, ми злилися в одне ціле. Та-ак! Це те, чого мені не вистачало стільки років!

Згодом ми, втомлені коханням, лежали на ліжку. Я зручно примостилася на плечі Джеральда, а він перебирав рукою моє волосся. Без одягу. Мовчали. Мабуть, треба було щось сказати після всього, що щойно між нами було. Але ми просто насолоджувалися моментом, ніби боялися, що словами можна зруйнувати цю магію, яка тільки-но відбувалася. У голові було порожньо. Не хотілося думати, що буде завтра. Про те, які наслідки матиме ця наша нестримність. А вони будуть, це зрозуміло.

Раптом Джеральд пригорнув мене ближче й прошепотів:

— Дякую, крихітко.

— За що? — здивовано запитала я.

— Що дозволила. Що підпустила до себе.

— Я ж теж цього хотіла, — ледве чутно відповіла я.

— Я тепер тебе нікуди не відпущу, так і знай, — сказав Джер і поцілував мене в скроню.

— А наше минуле? — серце немов стиснули лещатами, коли я це запитала. У голові промайнули спогади, і далеко не всі з них були на користь Джеральда.

— Нехай залишається в минулому. Спробуймо із чистого аркуша. Клянуся, що зроблю все, щоб не розчарувати тебе й не втратити ще раз.

Я міркувала кілька секунд.

— Давай.

Я втомилася брехати собі й усім навколо, що мені однаково на Джеральда. Так, у нас є минуле. А ще є теперішнє, у якому є Девід та рудоволоса дівчина, яку я бачила у видінні. Проте я відчувала, що Джеральд мене не підведе. Я хотіла йому вірити. Досить жити колишніми помилками. Ми втрачаємо дорогоцінний час, який могли б проводити разом. А як не вийде, то хоча б знатиму, що ми спробували, а не гадатиму все життя, як би воно могло скластися.

Джеральд не очікував від мене такої швидкої відповіді.

— Що, серйозно? Крихітко, ти мене не розігруєш? Ти справді готова бути зі мною разом? Дати нам ще один шанс?

— Так, — розсміялася я. — І не стискай мене так сильно, нікуди я не дінуся.

— Не дінешся. Не відпущу. Моя! Назавжди!