Глава 21

Джеральд

Трясця! Оце так троляча дупа! Ніколи в житті так не ганьбився.

— Джере, котику, то все, мабуть, стрес, — легкими погладжуваннями заспокоювала мене Саманта. — З усіма буває.

— Зі мною — не буває! — гаркнув я, ховаючи очі.

— Ну от і тебе настигла ця участь, — знизала плечима дівчина. — Так, я поїхала додому. Сподіваюся, наступного разу ти будеш у кращій формі.

Дівчина вдяглася й покинула мій пентхаус, залишивши мене наодинці зі своїми думками.

— І чого тобі не вистачило? — звернувся я до свого молодшого друга, який телепався нижче поясу і не подавав жодних ознак активності. — Ти нащо так мене підвів? Саманта — наш найкращий варіант, а ти мене ганьбиш. Ну й сиди на голодному пайку!

У глибині душі я знав, чому нічого не вийшло. Просто коли я торкався Саманти, перед очима з'являлася інша дівчина. Та, яку я так намагався забути. І я якогось біса почувався зрадником. Отямся, Джеральде! Ви з Норою просто колеги. Вас нічого не пов'язує. У неї взагалі є інший хлопець.

Головою розумію, а серцю байдуже. А тепер ще й інші органи приєдналися. Це все карма мене настигла! За колишні нерозбірливі зв'язки.

Але годі посипати голову попелом. Треба хоч кілька годин поспати, адже якщо Джордан не зателефонує найближчим часом, мене чекає позапланова подорож у Прикордоння.

Прокинувся я від дзвінка конектора. Ледве продерши очі, відповів:

— Слухаю.

— Капітане Стівенсон, тут аврал! — телефонував Джордан.

— Кажи швидко й чітко.

— Чудовиська прорвали магічний кордон. Ми їх ледве стримуємо. Багато наших полягло, купа поранених. А вони все пруть і пруть!

— Зрозумів. Тримайтеся, буду щонайбільше за пів години.

Я глянув на годинник. Шоста ранку. Вибач, Стефане, час прокидатися. Набрав друга.

— Стефане, оголошуй тривогу. У нас прорив на Прикордонні. Потрібні кілька груп бойовиків та цілителі.

— Прокляття. Я з вами!

— Ні, друже, тобі там нема чого робити. Ти, як-не-як, правитель, до того ж майбутній батько.

Стефан секунду помовчав.

— Нора сказала?

— Це зараз неважливо. Там з кожною хвилиною ситуація погіршується. Просто збери людей. А я поки спробую знайти якомога більше кристалів для переміщень, щоб якнайшвидше перенестися.

— Я однаково поїду з вами. І так, ти правильно зауважив, правитель поки я, тож не тобі мені вказувати, що робити. Я не збираюся ховатися під спідницею у дружини. Ти ж знаєш рівень моєї сили, з мене на полі бою буде більше користі, ніж тут.

Я скрипнув зубами й погодився. Хоч як крути, Стефан — один з найсильніших магів у нашому Королівстві. Його допомога не завадить. Настав час згадати всі свої бойові вміння і надерти зад тим клятим створінням.

Як виявилося, там нас чекало справжнє пекло.

Нора

Приїхавши рано-вранці на роботу, я одразу зрозуміла, що щось сталося. По-перше, було надто порожньо. Мінімум охорони — і все. А де команда Джеральда? Ці хлопці щодня стоять з кавою біля входу до Палацу. У кабінеті Стефана порожньо. Джера теж немає на місці. Моя інтуїція підказує, що вся справа у Прикордонні. Тим паче Девід так і не вийшов на зв'язок.

Я сіла за свій робочий стіл. Що робити? Не хочу залишатися осторонь. Я маю якось допомогти хлопцям. У голові промайнула шалена думка. Тільки б він залишив їх на столі. Мені терміново треба до кабінету Джеральда.

Я згадала, що моя наставниця Ельвіра, окрім опанування дару, навчила мене ще дечому. Руни. Адже ми, провидиці, не вміємо формувати сильних захисних щитів, та й бойові навички в нас, м'яко кажучи, посередні. Тому для забезпечення своєї безпеки ми використовуємо захисні руни. Я зуміла нанести їх на захисні пута свого будинку. А якщо зробити те саме на кордонах королівства?

Я мушу спробувати. Я побігла до кабінету Джеральда. Відчинила замок за три хвилини. Або головний охоронець Королівства взагалі не дбає про безпеку своїх паперів, або ж так поспішав, що залишив такий простий захист. Хоча, знаючи його, хто при здоровому глузді полізе до кабінету Джера? Тільки самогубця або я.

Так. Де ж ці його розрахунки? На столі немає. Може, в якійсь із шухляд?

Я відкрила першу. Чиїсь особисті справи, якісь списки, все не те. У другій те саме, ще й якісь чеки. Залишилася третя. На неї вся надія. Ривком смикнула на себе й очманіла. У шухляді з самого верху було фото. Наше фото з відпустки на острові Сарао.

На ньому ми обоє щасливі та закохані. Джеральд стоїть позаду мене та обіймає мене за талію, його голова примостилася на моєму плечі. Я ж сміюся й показую руками сердечко. О, небеса, це було неначе у минулому житті.

Моє серце неприємно закололо. Чому Джеральд зберіг це фото і воно лежить у його кабінеті? Просто ностальгія за юністю? Випадково завалялося? Я досі йому небайдужа? Питань було безліч — відповідей я не знаходила.

Трохи оговтавшись від шоку, я продовжила пошуки. У цій самій третій шухляді знайшла розрахунки Джеральда. Є! Тепер спробую внести туди руни. Десь за дві години результат на папері мене порадував. Теоретично тепер це справді мали бути непорушні магічні пута. Як буде на практиці — невідомо. Але спробувати варто.