Глава 18

Минуло п’ять років.

Нора

Я дивилася на себе в дзеркало і не впізнавала. Хто ця леді з холодним поглядом, і де поділися шалені бісики з її очей? Куди зникли та безтурботність і легкість? Залишилися в далекому минулому. Зараз у відображенні я бачу дорослу, впевнену в собі жінку у стильному брючному костюмі кольору вишні та з такими ж яскравими червоними губами. Гарну, елегантну, успішну. Але чи щасливу?

Цього літа я закінчила академію магії, і сьогодні у мене перший робочий день. Я розпочинаю виконання обов'язків верховної провидиці Морського Королівства, а моя наставниця Ельвіра Найт іде на заслужений відпочинок. За її словами, я більш ніж готова до цього.

Тепер я можу легко передбачати майбутнє. Для цього достатньо торкнутися людини рукою, і перед очима одразу пливуть картинки. Хвала небесам, що я навчилася це контролювати, і бачу видіння лише за бажанням. Спочатку я ходила академією й шарахалася від усіх. Тоді думала, що з розуму зійду.

Так я дізналася, що Едді, вірна шістка Стефана та Джеральда, ймовірно, змінить сексуальну орієнтацію. А, може, йому завжди подобалися хлопці, але він це вміло приховував. Також я побачила, що у Кетті нічого не складеться з принцом Крістіаном, і ніяк не знала, як їй про це сказати. На щастя, подруга сама швидко дійшла до цього висновку.

Рівень мого дару виявився дуже високим, тож я до всього ще й можу бачити минуле. Найчастіше тоді, коли це пов'язано з якимись емоційними подіями. Наприклад, потримавши в руках знаряддя злочину, я можу дізнатися в деталях, як відбувалися події, а інколи бачу, хто саме заподіяв зло.

А ще одного разу я роздивлялася мамині прикраси та, взявши до рук старовинний перстень, побачила весілля моєї бабусі. Це було прекрасно.

Стефан успішно керував Морським Королівством усі ці роки. Дарма він колись казав, що це не для нього. Такого тямкого правителя у нас давно не було. А ще влада зовсім його не змінила. Він залишився таким самим чесним, благородним та справедливим. І все так само був до нестями закоханий у свою дружину — мою найкращу подругу Лісу. Нещодавно я побачила видіння, у якому вони тримають на руках чарівного блакитноокого малюка. Скоро їхнє життя стане ще щасливішим.

Коли Стефан запропонував мені місце верховної провидиці, то одразу попередив, що мені потрібно буде часто співпрацювати з головою управління безпеки. З його найкращим другом і моїм першим та єдиним коханням — Джеральдом Стівенсоном. Коли він про це сказав, то дуже уважно на мене дивився, наче хотів вловити мою реакцію. Але я не показала, що мене це хоч якось хвилює.

Насправді я страшенно хвилювалася з цього приводу. Після весілля друзів я жодного разу не спілкувалася з Джеральдом. Я його й не бачила нормально. Хіба що в маговізорі. Академію вони зі Стефаном закінчили, а на днях народження наших спільних друзів його ніколи не було, бо він був у відрядженнях.

Ні, Джер бував у них, і часто, але не тоді, коли там була я. А якщо ми десь випадково зустрічалися, то в кожного з нас раптово з'являлися невідкладні справи. Ми справді повністю перестали спілкуватися на цілих п'ять років.

В моєму особистому житті довгий час був повний штиль. В академії магії хлопці й далі обходили мене десятою дорогою. Вони боялися Джеральда, навіть після його випуску. Тож майже все навчання ніяких стосунків у мене не було. Аж на останньому курсі, зовсім випадково, на прогулянці в центрі столиці я познайомилася з сильним магом-бойовиком Девідом Хардом — випускником Магічного військового училища. І все змінилося.

Спочатку я взагалі не звертала уваги на хлопця. Але Девід виявився міцним горішком. І, попри всі мої відмови, впевнено й планомірно добивався моєї прихильності. Одного дня я подумала: а чому б і ні? Тоді ми вперше й поцілувалися, у нас закрутився роман, який триває вже майже шість місяців.

Зараз Девід служить у прикордонних військах королівства, через це ми бачимося не так часто, але мене влаштовують такі стосунки. Вже за три місяці Девід сказав, що хоче прожити зі мною все життя.

Все було прекрасно. І романтична атмосфера, і обручка, і хлопець. От тільки я не могла погодитися. Десь у душі я відчувала, що він — не моя доля. І хоча свого майбутнього я не бачила, проте могла зазирнути в майбутнє Девіда. Там мене не було. Звісно, я знаю, що видіння — це лише один з можливих варіантів, і за бажанням майбутнє можна змінити. Просто я цього не хотіла.

Я м'яко відмовила Девіду, сказала, що ми ще надто мало разом, і я поки не готова до створення сім'ї. Він, якщо й образився, то знаку не подав, і наполіг, щоб обручку я залишила у себе. Тепер вона лежала в мене вдома у скриньці з прикрасами, носити її мені не дозволяла совість.

Я люблю Девіда. Мабуть. Він точно мені не байдужий. Наші стосунки дуже правильні, і зовсім не нагадують шалені гірки з парку атракціонів. Радше вони схожі на прогулянку на човні озером без єдиної хвильки. Тихо й спокійно. Щоправда, Ліса називає це прісно та нудно, проте не втручається. Я розказала їй усе про нас із Джеральдом після їхнього зі Стефаном весілля, тож подруга знала, що емоцій мені свого часу вистачило.

Попри те, що в моєму житті був Девід, зустріч з Джеральдом, хоча й у робочій атмосфері, мене нервувала. Здавалося, що мій шлунок скрутило джгутом, у горлі застряг клубок, а серце так і норовило вистрибнути з грудей, коли я, стукаючи високими підборами, підійшла до дверей кабінету, де мене мали чекати Стефан і Джеральд. Ну що ж, якось воно буде. Я набралася хоробрості, постукала й відчинила двері.