Глава 16

Нора

Ми з подругами доволі швидко знайшли кімнату, де була захована захисна система Академії магії. Після того, як Ліса її активує, усі відступники мають переміститися до Ельфійського лісу. Там їхню магію буде погашено, і містер Сміт з іншими магами-бойовиками швидко з ними розберуться.

Не встигла я зрадіти, що скоро все буде позаду, як якась невідома сила стрімким ривком притиснула мене до стіни. Тіло скувало невидимими путами. Я хотіла закричати, але мій рот заліпила магічна водяна стрічка. Що тут, в біса, коїться? Я озирнулася. Кетті також була приклеєна до стіни навпроти.

Ліса у такому ж становищі праворуч від мене. І з нею говорив Том! Хто б міг подумати? Той, кому ми довіряли, як собі, виявився лицемірним зрадником. Я не чула їхньої розмови, мабуть, цей покидьок накинув полог тиші.

Це були не всі неприємності. Я відчувала, що пути, якими Том нас зв’язав, витягували мої життєві сили й доволі швидко. Я встигла наостанок побачити, як він схопив Лісу, потягнув її кудись, і втратила свідомість.

Коли я розплющила очі, то зрозуміла, що вже не в підземеллі. Тут було надто світло, чисто, пахло ліками. Це точно шпиталь. Де дівчата?

Я різко сіла на ліжку, від цього аж голова запаморочилася. Ох, матінко, все гуде, а в очах зірочки заблимали. Та-ак, поспішати не треба. Встаємо помалу й обережно.

Я озирнулася. А я в палаті не сама. Тут був той, кого я точно не очікувала побачити. У кріслі для відвідувачів мирно сопів у понівеченому одязі втомлений Джеральд. В серці розлилося приємне тепло. Він тут, зі мною. Живий. Отже, у нас усе вдалося?

Я тихенько підійшла ближче. Неушкодженим його точно не назвеш. Під оком був величезний синець, розбита губа, подряпини на обличчі. Він сам цілителю показувався? Сумніваюся. Я обережно доторкнулася до щоки хлопця. Джеральд миттєво стрепенувся та різко розплющив очі.

— Крихітко, ти навіщо встала? — хлопець одразу притягнув мене собі на коліна. — Тобі ще потрібно відпочивати, щонайбільше сидіти, а не ходити. Ті бісові магічні пути висмоктали з тебе майже всі сили.

— Джере, я нормально себе почуваю, — я вирішила пропустити повз вуха його ласкаве звертання. Не хотілося втрачати сили на суперечки. — Розкажи, що сталося після того, як клятий Том прикував нас до стіни?

— Вас знайшов Стефан, а я переніс вас до цілителів у королівський шпиталь. Кетті у сусідній палаті. Потім знайшов свою матір, і вона активувала захисну систему. Далі все було, як ми планували. Лаурентіса і його прибічників знищили на околицях Ельфійського лісу.

— А Ліса? Що з нею? — Я хвилювалася, адже моє видіння не передбачало нічого хорошого.

— Той виродок Том притягнув Лісу до Лаурентіса до кабінету ректора. На жаль, там справдилося твоє видіння, і у неї справді влучили смертельним закляттям. На щастя, Ліса встигла затиснути кристал воскресіння, хоча й не одразу. Вона жива, проте дуже ослаблена і досі без свідомості.

— Скільки я пролежала без тями?

Джеральд кілька секунд мовчав.

— Три доби.

— Скільки?! Я вб'ю цього Донована! Знайду — і вб'ю!

— Не переживай, крихітко. Стефан з ним уже розібрався, нема кого шукати.

— Вважай, що йому пощастило. Бо жіноча помста набагато жорстокіша.

— Повір, Том отримав, що заслужив.

Тепер, коли я дізналася всі головні новини, залишалося поставити ще одне важливе питання.

— Джере, а що ти тут робиш?

— Хм… В сенсі? Сиджу у кріслі. Спав не так давно.

— Я це бачила. А чому в моїй палаті? Чому ти не відлежуєшся вдома?

— Хотів бути тут, коли ти прийдеш до тями, — знизав плечима хлопець.

— Три доби — це довго. А якби я тиждень тут провалялася?

— Довелося б сюди ліжко притягти, бо це крісло ну дуже незручне, — спокійно відповів Джеральд.

Я знітилася від його відповіді. Хотіла було сказати щось на кшталт «дякую, мені дуже приємно», або «я це ціную», або «я рада, що ти тут», як у палату постукали. Я швидко зіскочила з колін Джеральда, де до цього дуже зручно примостилася. В палату зайшли мої батьки, а з ними був Джеймс. Вони одразу ж кинулися мене обіймати.

Мама плакала, тато лютував і обзивав Лаурентіса всіма можливими лайливими словами. Вони, слава небесам, були за кордоном, коли почався переворот. Джеймс міцно обійняв мене, чмокнув у щоку і сказав:

— Красунечко, щойно я дізнався, що сталося, одразу приїхав. Дуже перелякався за тебе. Ні на секунду тебе не можна залишити. Тепер ні на крок не відпущу. Скучив неймовірно!

Я засміялася. Друг у своєму репертуарі. За всім цим гаміром я забула про Джеральда. Зазирнувши за плече Джеймса, я побачила, що крісло порожнє. Він пішов.

І тут до мене дійшло. Джеральд же думає, що Джеймс — мій хлопець. Ситуація вийшла така собі. Нічого. Потім розберуся.

— А як же Едвард і дизайн? — повернулася я до розмови з Джеймсом.

— А хіба ти ще хочеш навчатися у цій страшній і небезпечній академії магії? Переводься до нас!