Глава 15

Нора

Не без пригод, але ми таки потрапили на королівський бал у Королівство Пустки. Саме зараз Ліса танцює з принцом Крістіаном. Сподіваюся, вона вмовить його дати їй кристал бажань. Нарешті все буде добре.

На бал я вдягла розкішну блискучу сукню темно-синього кольору з відкритими плечима, а волосся підняла догори. Почувалася справжньою принцесою, от тільки на принца не претендувала. Хіба що на його кристал бажань, якщо він не захоче давати його Лісі. А от до інших гостей можна придивитися.

Отой блондин, що стоїть до нас спиною, наче нічого. Високий зріст, широкі плечі, а нижче — то взагалі… Сподіваюся, коли він розвернеться, то я не розчаруюся. Хлопець, ніби почувши мої думки, різко розвернувся.

Троляча нора! Це ж Джеральд! Злий як чорт. Як він нас знайшов? І головне питання: куди тікати? Я почала задкувати, не зводячи погляду з хлопця. Він же не буде мене вбивати на людях? Чи буде?

— Я знайшов тебе! Ти мене використала! — грізно рикнув Джеральд.

Я зібрала всю хоробрість, яка в мене була, щоб подивитися йому в очі й дати гідну відповідь.

— Тобі нема на що скаржитися, Джеральде! Просто ще одна ніч! Однією більше, однією менше, яка вже різниця?

— Яка різниця?! Я зараз тобі розкажу, у чому різниця, — загарчав Джеральд і потягнув мене за лікоть кудись у куток зали.

Коли я торкнулася спиною стіни, то зрозуміла, що тут мені й кінець. Бігти нікуди. А зі мною злющий маг-бойовик, якого я звабила, обманула й обікрала.

— Якого біса, Норо? — психував Джеральд. — Я що, тобі маленький хлопчик? Чи ти думаєш, у мене взагалі немає жодних почуттів і я робот? Можна робити все, що заманеться?

Я губилася під його поглядом. Його зіниці потемніли, а погляд не обіцяв нічого доброго.

— Джере, просто не було іншого виходу.

— Не було? — мало не закричав Джеральд. — А просто попросити ти не могла?

— А ти б дав?

— Не дав! Придумали б щось інше. Я взагалі вважаю, що ви навіжені, що сюди самі поперлися. Геть вітер у голові? Жодних мізків там уже не залишилося? А якби вас викинуло десь невідомо де, і вас схопили вартові цього королівства?

— Вони нормальні: поговорили й відпустили. Принц Крістіан ще й потім перепрошував за них.

Джеральд провів рукою по обличчю.

— Отже, втрапили все-таки в халепу? Я знав! Відчував! Більше ні на крок від мене, чуєш?

Останні слова Джеральда я чула, немов крізь воду. Раптом голова пішла обертом, і все потемніло.

Спалах. І я в нашій Академії магії. Тільки все тут потрощене, бігають якісь чужі маги-бойовики зі зброєю. Чути крики, вибухи. Суцільний жах. Якого троля тут коїться? Мене вони не бачать. Я наче й не тут взагалі, просто дивлюся збоку.

Раптом бачу якийсь кабінет. У ньому Ліса, навколо якої вогняний щит. Але в неї щось летить. Чорна куля. Це смертельне прокляття. Мить — і воно пробиває захист.

Знову спалах. Розплющую очі й бачу перед собою переляканого Джеральда. Він обіймає мене аж до хрусту кісток і шепоче на вухо:

— Хвала небесам, крихітко, ти прийшла до тями. Я так злякався за тебе. Вибач, що накричав.

Його відтіснила Кетті й швидко почала мене сканувати. Ліса та Стефан також були поряд.

— Все добре, Нора здорова, це не прокляття чи хвороба, щось інше.

Джеральд допоміг мені встати на ноги.

— Друзі, здається, у мене щойно вперше в житті було видіння.

— Що-о? Розказуй! Що ти бачила?

Я подивилася на Лісу.

— Тільки не хвилюйся. Лісо, я бачила тебе. Навколо тебе палав вогняний щит, у нього летіла чорна куля зі смертельним прокляттям, і вона пробила захист. Ти впала і… Не знаю… Було схоже, що тебе вбили. Точно не скажу, бо прийшла до тями.

— Де це було, Норо? — похмуро запитав Стефан.

— Територія Академії магії. І там коїлося щось страшне. Усе навколо було розтрощене, спалене, багато бойових магів, чужих. Крики, сльози. Я точно не знаю, що це було. Дуже схоже на…

— На що? Договорюй, Норо! — не витримав Джеральд.

— На війну! Чи якийсь переворот. Не знаю.

Стефан і Джеральд якось дивно перезирнулися, схоже, в них були свої думки з цього приводу. Ліса була дуже засмучена та перелякана. Дивно, але я відчувала вину, що саме мені явилося видіння і що воно було таким жахливим.

— Батько дуже хотів, щоб ми якнайшвидше поїхали з Морського Королівства. Він точно щось знає, — сказав Стефан.

— А ще він попереджав, що тебе шукає голова Магічного ковену. Ми думали, через те, що ти розірвав заручини з Амандою. А якщо ні? Ти ж знаєш, що в короля немає своїх дітей, ти претендент на трон, — уголос припустив Джеральд.

Ого, Стефан може стати королем. Цього я не знала. До речі, я помітила, що він знову став нормальним. Треба буде Лісу потім розпитати, що саме допомогло, адже кристала бажань в її руках я не бачила. Але це потім. Тут у нас з'явилися нові проблеми.