Глава 14

Нора

Не минуло й місяця після нашої розмови з Джеральдом у ресторані, як я прокинулася у нього на плечі. Ні, ми були одягнуті й заснули просто від втоми. Та ніч була критичною для життя Стефана, він влип в історію з поганим кінцем, і було невідомо, чи доживе хлопець до ранку. У всіх цих клопотах ми й не помітили, як провалилися у сон, сидячи на підлозі.

Вранці виявилося, що я сплю в обіймах Джеральда. Я відскочила від нього як ошпарена. Тільки цього мені не вистачало. Ніякої близькості. Навіть в одязі. Навіть при свідках. Це небезпечно для мого серця.

Стефан, хвала небесам, вижив, але зовсім не пам’ятав мою подругу Лісу. Для того, щоб повернути йому спогади та почуття, ми вирішили на канікулах поїхати не додому, а у Королівство Пустки. Там скоро особливий бал. На ньому принц має обрати десять фавориток, що зможуть скористатися кристалом бажань та загадати будь-що. Ми вирішили, що достатньо привабливі, щоб спробувати щастя. Конкретного плану у нас не було, сподівалися придумати щось на місці.

Головна проблема була у тому, що квитки на усі види транспорту до Королівства Пустки були повністю розкуплені. Навіть через перекупів та шалені гроші їх було не дістати. Ажіотаж цього балу був величезний. Не дивно, це чудова нагода спокусити принца або знайти собі пару серед запрошених гостей.

Єдиний варіант — використати кристал для переміщень. Такий був у мого батька, проте він постійно потрібний йому для роботи. Він не міг його дати навіть на одну добу. До того ж тато саме поїхав у відрядження.

З усіх наших знайомих кристал для переміщень був тільки у Джеральда. Я вже дивитися не могла на те, як страждає Ліса. Подруга марніла з кожним днем. Ми з Кетті всерйоз почали хвилюватися, що вона доведе себе до повного фізичного та емоційного виснаження.

Відчайдушні часи потребують сміливих, але часто нерозсудливих рішень. І я ухвалила саме таке. Чесно кажучи, вчинила як остання хвойда: вирішила спокусити Джеральда та поцупити кристал для переміщень. Впевненості в тому, що він поведеться, не було жодної. Після нашого літнього роману минуло вже понад пів року. За цей час ми один одного тільки ображали. А місяць тому я відверто відкинула його пропозицію почати все спочатку.

Звичайно, грати на чужих почуттях — це жахливо, але я вирішила, що Джеральд переживе. А от про свої власні намагалася не думати. Дуже боялася, що цим вчинком сама себе зажену у болото, з якого ледве вибралася.

Того вечора я прийшла до кімнати Джеральда, коли на годиннику вже було близько десятої. Я розпустила волосся, вдягла чорну шовкову нічну сорочку, поверх якої накинула тонкий напівпрозорий халат. Напшикалася солодкими парфумами. Все, як Джеральд любить. Вигляд у мене був спокусливий, нічого не скажеш. На це й був розрахунок. З собою взяла пляшку суничного шампанського.

Комендант вже спав, тож я потрапила на чоловічу половину гуртожитку без перешкод. Двері у вітальню хлопців були відчинені. Підійшовши впритул до спальні Джеральда, я застигла. Бажання втекти було настільки сильним, що я ледве не піддалася йому та не повернулася назад.

На що я підписалася? Своїми ж руками віддаю серце в лапи церберові. Але думка про те, що без кристала переміщень ми ніяк не потрапимо у Королівство Пустки, а Ліса просто зведе себе у могилу, пересилила мене.

Набравшись хоробрості, я тихенько постукала у двері. Джеральд відчинив майже відразу. Очевидно, що він ще не спав, але вже збирався. З оголеним торсом, одягнений лише в спортивні штани він мав до біса сексуальний вигляд. Коли він побачив, хто стоїть на порозі і в якому вигляді, то застиг і мало не роззявив рота від подиву.

— Привіт, — трохи розгублено сказала я та підняла шампанське догори. — Не хочеш скласти мені компанію?

— Привіт, звичайно, заходь, — хлопець відійшов від дверей.

У кімнаті було на диво чисто. Барна стійка, ну куди ж без цього, велике двоспальне ліжко. Що ще здивувало, одну стіну займав великий стелаж з книгами. Ловелас любить читати? Несподівано.

— У тебе келихи є? — запитала я.

— Норо, що ти тут забула? Може, ми спочатку поговоримо? — хлопець перехопив мої руки та пильно заглянув у очі.

— Джере, нам немає про що говорити. Давай просто гарно проведемо час. Як тоді, біля моря.

— Ти ж сама сказала, що між нами нічого не буде. Хоча я сто разів казав, що жалкую про свій вчинок!

— Нічого не хочу чути! Питаю ще раз: келихи є? Чи мені піти в когось іншого запитати? Впевнена, охочі в цьому гуртожитку знайдуться, попри твою заборону.

— Сиди тут, — Джеральд аж рикнув від злості. Він забрав шампанське й пішов до барної стійки. Відкоркував пляшку, наповнив келихи та підійшов ближче.

— Ось, тримай.

Я великими ковтками швидко осушила келих.

— Налий ще!

Джеральд очманів.

— Дурепо, що ти робиш? Навіщо ти прийшла?

Я облишила келих, підійшла до Джера впритул та провела рукою по шиї. У хлопця від одного цього невинного дотику пішли мурахи по шкірі. Я стала навшпиньки та легенько поцілувала. О небеса, як же я скучила за цими губами!

Джеральд кілька секунд вагався, але його витримка швидко дала збій. Він притиснув мене до себе ще ближче та пристрасно відповів на поцілунок. Його руки жадібно блукали по моєму тілу, неначе він отримав нарешті те, про що давно мріяв і ніяк не міг у це повірити. Можливо, так воно й було.