Глава 12

Джеральд

Після того бісового Зимового балу, де довелося трохи помахати кулаками, я всю ніч не міг заснути. Які ж все-таки чорти ходять по нашій землі! І ніяких проривів з монстрами не треба! Місцеві виродки перевершують чудовиськ у своїй жорстокості та цинізмі. Так, я й сам не святий, взірцем ціломудреності мене точно не назвеш. Проте я ніколи не намагався взяти дівчину силою. Це ж просто звірство якесь!

Мало ми тому збоченцю наваляли. Якби можна було з ним поквитатися за допомогою магії, то зовсім інша справа. У виродка не було б жодного шансу залишитися живим, а його смерть була б довгою та сповненою мук.

Коли я думав про те, що на місці Ліси могла бути Нора, мене кидало в холодний піт. Лісу теж, звісно, шкода… Але Нора… Це зовсім інше для мене.

Можливо, я зарано здався? Так, я винний з усіх боків. І з літа встиг ще більше накоїти. Але й Нора теж. Так, я впевнений на дев'яносто відсотків, що той черв'як не її хлопець, і вона просто хотіла мене позлити, але я можу помилятися. Проте дуже хотів би мати рацію.

А що, якщо ще не все втрачено? Можливо, є ще малюсінький шанс все повернути? А я топлю свою тугу в алкоголі в сумнівній компанії замість того, щоб повернути ту єдину, що справді небайдужа.

Так, усе, вирішено. Я спробую ще один, останній раз. Не вийде — доля така, нічого не поробиш. Хоча я все ж таки більше вірю у вибір і його наслідки, ніж у те, що все сплановане кимось зверху. Але хто його знає, як воно є насправді.

Просто так піти на побачення зі мною вона не погодиться, отже, потрібно діяти хитро. Треба якось витягти Нору за межі Академії магії. І, здається, я знаю, хто мені допоможе.

Вже наступного ранку я перестрів у коридорі Тома — дивакуватого рудоволосого першокурсника, який постійно треться біля дівчат. Дружать вони. Вигляд у нього настільки жалюгідний, що я до нього навіть не ревную. Ну чесно: обійняти й плакати. Невже хтось на нього взагалі ведеться? Проте він тісно спілкується з Норою, отже, може мені допомогти.

— Агов, друже, ходи-но сюди на хвильку, — підізвав я хлопця.

Той, як побачив, хто його кличе, аж зблід, бідолаха. Ну як можна бути таким боягузом? Я не можу з цього хлопчини.

— Ти до мене? — тремтячим голосом перепитав Том.

— До тебе, нещасний. Та перестань ти труситися! Не з'їм я тебе, — поплескав я хлопчину по плечі. — Є до тебе важлива справа. Тільки ти з нею впораєшся, більше ніхто.

Том трохи заспокоївся, навіть плечі розправив.

— Джеральде, я так розумію, відмови не приймаються?

— Саме так.

Хлопець тяжко зітхнув.

— Що робити треба?

— Ти дружиш з Норою Мілт?

— Ми спілкуємося, — почервонів хлопець.

Не зрозумів. Що це за червоні щоки, наче я його застукав за чимось непристойним? Про мою Нору, гнидо мала, думав? Троляча тобі дупа швидше світить, а не моя крихітка! Але вибору в мене мало. Сподіваюся, пацан не самогубця і зробить усе, як мені треба.

— Мені потрібно, щоб ти сказав Норі, начебто ваш куратор міс Вансович попросила її поїхати в центр міста й забрати в книжковій крамниці книжки. Мовляв, це дуже важливо, а вона їде у справах і не зможе цього зробити.

— Ти просиш мене збрехати подрузі? — перепитав Том.

Ні, я зараз точно приб'ю цього тупака.

— Я прошу передати їй те, що я сказав. Усе інше — не твого розуму справа. Я ясно висловився?

— Ясно, — буркнув хлопець.

— Дякую, хлопче. Я в боргу не залишуся. Хочеш, ельфійського віскі привезу? Елітний сорт, таке тільки у короля та у мене.

— Ні, дякую, я не вживаю алкоголь. Я передам Норі те, що ти попросив, а натомість хочу протекції. Твої шістки завжди мене задирають! Особливо Едді!

Ах, ось у чому справа: ображають хлопчика. Воно й видно, що він трохи ображений на голову.

— Без питань, Томе. Мої хлопці тебе більше не чіпатимуть.

А що? Мені не шкода! Першокурсників повно! Хай одразу вчаться самі давати відсіч. А то що це за маги такі будуть? Добре, що Том не бойовик, а стихійник, таким на полі бою точно не місце.

Нора

Том сьогодні був дивний, як ніколи. Припхався до мене в кімнату зранку-рано, коли сонце ще тільки почало визирати з-за горизонту. Тарабанив у двері, наче в гуртожитку пожежа, не менше. Почав швидко щось торохтіти про те, що я маю терміново їхати в центр міста, якісь книжки… Я нічого не зрозуміла з його словесного потоку.

— Стоп, — зупинила я хлопця. — Я нічого не розумію. Давай повільніше й усе спочатку.

— Норо, міс Вансович попросила, щоб ти замість неї з'їздила в центр міста, до книгарні «Бронкс», і забрала її замовлення, бо вона кудись їде у справах, — вже повільніше пояснив хлопець.

— Дивно, а чому саме я? І взагалі, не можна було кур'єра попросити? — Прохання кураторки здалося мені дивним.

— А мені звідки знати? Вона сказала, що моє діло — передати. Міс Вансович дуже поспішала, а то б сама зайшла і пояснила своє рішення.