Глава 8

Нора

Джеральд знайшов мене наступного ранку. Вигляд у нього був поганий. Волосся скуйовджене, під очима темні кола, неначе не спав всю ніч. Злий, як троляка. Без привітання одразу ж налетів на мене.

— Норо, я тебе вже добу шукаю! Ти знаєш, як ти всіх налякала?

— Іди до біса, Джере, — я не могла на нього дивитися, відчувала, що зараз зірвуся й у мене буде істерика.

— Просто послухай мене, я не прошу багато. Поговорімо! Впевнений, ми зможемо у всьому разом розібратися!

— Я не хочу нічого чути!

Хлопець різко простягнув мені якусь маленьку оксамитову коробочку.

— Візьми та відкрий! — нетерпляче проричав він.

— Дай мені спокій, Стівенсоне, — сльози зрадницьки почали виступати на очах, неначе мало я наплакалася за ніч. — Зникни! Я тебе бачити не можу! Ти мені огидний!

— Відкрий кляту коробку! — хлопець зі злістю вклав мені в руки невеличкий синій футляр та відвернувся. Його всього тіпало, чи то від люті, чи від розпачу…

Я тремтячими руками відкрила коробку. Там був ланцюжок на шию з підвіскою-пташкою з лавки «Чудерна». Саме тією, що мені так сподобалася. Тією, яка розпізнає брехню.

— Що це? Навіщо, Джере? — запитала я.

— Надягай! Давай же! Давай! Ти ж мені не віриш?! То, може, хоча б так повіриш. Надягай, я кажу! — він був явно не в собі.

Я дістала ланцюжок з коробки і надягла на шию.

— Що тепер? — глянула я з викликом.

— А тепер слухай мене сюди, — Джер узяв мене за руки й подивився пильно в очі. — Я тебе кохаю. Так, як нікого й ніколи до цього. Я не планував цього. Спочатку я хотів лише затягти тебе в ліжко, бо ти достобіса сексуальна й гаряча. Але вже з нашого першого побачення я зрозумів, що щось іде не так. Мене цікавила твоя думка, хоча зазвичай мені на таке байдуже. А коли ми все-таки опинилися в одному ліжку, не хотілося вранці втекти світ за очі. Навпаки, я не міг натішитися тобою. Хотілося, щоб та ніч ніколи не закінчувалася. Ти залізла глибоко в моє серце та мозок і ніяк тебе звідти не виженеш, Норо Мілт! Я по-справжньому злякався, коли ти почала тонути в басейні. Я не хочу й ніколи не хотів бути разом із кимось, крім тебе! Ти чуєш мене?!

Я слухала його, і моє серце розривалося від болю. Від того, що я чула, від того, що я відчувала те саме всередині. Пташка залишалася холодною. Джер не брехав. Його почуття до мене були справжніми, проте це мене не втішало.

— Ти спав з тою дівкою, Джере? — запитала я, дивлячись на нього. Сльози вже не котилися: можливо, нарешті скінчилися.

— Хіба це має значення після того, що я тобі щойно сказав? — лютував хлопець.

— Для мене — має! Ще й яке! Якщо ти, навіть кохаючи мене, міг лягти в ліжко з іншою, то твоя любов нічого не варта!

— Норо, я… — почав щось бурмотіти Джер… — Я перебрав з віскі… Майже нічого не пам'ятаю… Злякався того, що відчуваю… Сам не знаю, як так вийшло… Я не хотів… Та майже нічого не було!

Пташка почала трохи припікати.

— Не бреши мені!

— Чорт, так, Норо, я з нею переспав! Задоволена?! Я не міг повірити в те, що закохався по-справжньому. Не розумів… Ще й був п’яний, як чіп… Хотів щось довести… Довів… Що я повний придурок. Пробач мені. Якби ти тільки знала, як я шкодую.

Земля пішла з-під ніг. Звісно, я знала, що швидше за все, та хвойда говорила правду, але так боляче було почути підтвердження з уст Джера. Я не хочу цього пробачати. Не можу… Не можу — і все.

— Джере, залиш мене, будь ласка, — прошепотіла я.

— Крихітко, дай мені ще один шанс, благаю. Я так шкодую, якби можна було повернути час назад, я б ніколи так не вчинив. Сам не знаю, як це сталося.

— Якщо ти мене по-справжньому любиш, не зачіпай мене. Зникни з мого життя назавжди. Не підходь до мене, не заговорюй зі мною, в академії магії удавай, що ми незнайомі. Я більше ніколи не хочу мати з тобою нічого спільного.

— Нізащо! — проричав Джеральд.

— Я кохаю іншого, — ці слова вискочили з мене, перш ніж я встигла про них подумати.

— Я тобі не вірю!

— Джере, я кохаю іншого! Не тебе! Це було просто якесь помутніння!

— Ти віддала мені свою цноту через помутніння? Норо, кому ти чешеш! Усе було по-справжньому! Я точно знаю! Відчуваю!

— Можеш не вірити. От побачиш, завтра він забере мене додому.

— Чорта з два!

— Так, Джере, давай все забудемо. Ти розважився зі мною, і досить. Прощавай, — я знайшла в собі останні сили, щоб встати.

— Я тобі не вірю!

— Сам побачиш завтра, — знизала я плечима й пішла, не обертаючись. Добре, що в Джера немає такої пташки, що розпізнає брехню. Бо вона мене одразу б видала.

Опинившись у номері, я набрала на конекторі Джеймса — свого найкращого друга. Кажуть, що дружби між чоловіком і жінкою не існує, проте бувають винятки. Джеймса я абсолютно не цікавлю, бо в нього вже є друга половинка. Його звати Едвард, і вони разом уже понад рік.