Глава 2

Через п'ять років

Нора

Даремно я сподівалася, що більше ніколи не побачу того пришелепкуватого хлопчиська. Як на зло, батьки здружилися, і наші зустрічі стали частими. Ну, наскільки це було можливо, враховуючи їхній тісний графік. Тож уже протягом п'яти років я маю сумнівне задоволення бачити ту нахабну пику мало не щомісяця. Кожна наша зустріч проходила майже однаково: ми обмінювалися образами й розходилися кожен у свій куток. Одного разу ледве не побилися. Справедливим буде зауважити, що якось Джеральд хотів був запропонувати мені дружити, але навіщо мені друг-ідіот?

Останнім часом його майже ніколи не було вдома, коли ми приходили у гості. Місіс Стівенсон казала, що в нього підлітковий період у самому розквіті, і він усіх доводить до сказу своїми витівками. Йому вже шістнадцять, зовсім скоро стукне сімнадцять. Джер вирішив, що він дуже дорослий, і все знає краще за інших. Принаймні так про нього каже його мама, а я їй вірю. Вона порядна та розумна жінка, на відміну від свого синочка. Мені ж було тільки дванадцять, і ніяких підліткових проблем я не мала.

Я гарно вчилася в школі магії, моя сила зростала з кожним днем, а ще мені дуже подобалося малювати. Весь вільний час проводила в майстерні, під яку люб'язно виділили одну з кімнат маєтку. Три стіни із чотирьох у ній були скляними — ідеально для художника.

Того дня ми знову були в гостях у Стівенсонів. Поки батьки розмовляли про щось своє у вітальні, я сховалася в одній з дальніх гостьових кімнат з окремим виходом на вулицю, дістала свій альбом для малювання, олівці й почала створювати нову історію.

Найкраще в мене виходили пейзажі та портрети людей, але я любила сюжетні малюнки. Цього разу я малювала пару лебедів на озері, до яких підійшла закохана пара. Я бачила нещодавно це наживо, й це зачепило струни моєї душі, тож я вирішила зберегти спогади в картині.

Коли я вже домальовувала, двері кімнати голосно прочинилися, і всередину ввалився Джеральд. Він був не один, а в компанії якихось двох дівчат та дивакуватого хлопака. Від них несло перегаром на три кілометри.

Джеральд ледве стояв на ногах, хитався з боку в бік, але при цьому обнімав одразу двох краль, на яких майже не було пристойного одягу. У цей час його дружбан затягував у кімнату ящик із якимись напоями. Мене вони не помітили. Звичайно, як тут щось можна побачити, коли очі пожирають чиїсь груди, а руки безсоромно гуляють по чужому дівочому тілу?! Я почервоніла, й мене мало не знудило від побаченого.

— Агов, не з’їж дівчат, хтивий звабнику. Взагалі-то, ви тут не самі! Хоч би перевірили спочатку, чи тут нікого немає! А нічого, що наші батьки зараз у будинку кількома кімнатами далі? Фу-у!

Джеральд неначе тільки прокинувся, різко відсахнувся від дівчат та почав скляними очима шукати мене. Коли його погляд нарешті зачепився за мене, відповів:

— Мала, а ти що тут забула? Я тебе на свою вечірку не запрошував! — його язик заплітався, він ледве вимовив, що хотів.

— Ти — ні. А от твої батьки люб’язно покликали нас у гості. Цікаво, що б вони сказали, якби побачили тебе зараз у такому вигляді ще й у цій сумнівній компанії? — я діловито постукала нігтиками по столі.

— Тільки спробуй їм нажалітися, шмаркачко, і я тобі спокійно жити не дам, — проричав Джеральд.

— Джере, а це хто? Твоя молодша сестра? — запитав хлопчина, який прийшов зі Стівенсоном.

— Ти що?! Здурів? Звичайно, ні! Вона — скалка в моїй дупі, — закотив очі Джер, а я закипіла від гніву.

— Ти, — хитаючись, тицьнув у мене пальцем він. — Киш звідси. Встала та пішла тихенько до батьків. І щоб не сміла їм розказувати про нашу невеличку вечірку!

Я хотіла була посперечатися, але передумала. Усе ж це його будинок, та і п’яний вигляд хлопця не додавав мені впевненості.

— Я піду, Джере, але не думай, що тобі оце все, — я провела рукою по кімнаті, — просто так зійде з рук. Впевнена, твої батьки й без моєї допомоги обламають твою вечірку.

Джер відкрив рота від подиву, хотів щось сказати, але раптом двері кімнати прочинилися. На порозі стояла місіс Стівенсон.

— Норо, я там солодкий стіл накриваю. Можливо, ти хочеш… — жінка на мить замовкла, коли побачила всіх осіб у кімнаті. — А це що тут таке? Джере, тролячі помідори, що тут відбувається?!

Дівчата почали швидко поправляти на собі одяг та задкувати до дверей. Друг Джера першим вилетів на вулицю, а за ним і слід прохолов.

— Мамо, це не те, про що ти подумала, — сказав Джер і гикнув.

— Ага, звичайно, ви тут уроками хотіли займатися, безсоромники! А що це за запах? Ану підійди ближче? Це чим це від тебе тхне? Ельфійським пивом? Ну все-е… Вільяме! Іди хутчіше сюди! Тут син прийшов! Гордість сім’ї у всій красі себе показує!

— Норо, вони тебе не образили? Вибач за цю сцену. Це Джер так свою незалежність відстоює, — закотила очі місіс Стівенсон. — Коли вже цей підлітковий період пройде? Мене вже ніякі заспокійливі не беруть. Вільяме-е! — голосніше погукала вона.

— Що таке? Чого ти кричиш? — у дверях з’явився тато Джеральда. Він одним оком глянув на сина й одразу все зрозумів. — Ага. У нас тут проблемний підліток, який вирішив, що він дуже дорослий? Ходімо-но, хлопче, у твою кімнату, ми з тобою завтра це обговоримо. Бачу, зараз тут нема з ким говорити.