Епілог

Все закінчилося. Все нарешті закінчилося.

Ректор і Авріла залишалися в світловій решітці до тих пір, поки в Академії не вийшло відкрити портали в світи учнів. Крім мого.

Першим пішла принцеса, Вася і ректор з його жінками. Та пухкенька — Джулія — знайшлася через якийсь час у кабінеті ректора, прив'язана до стіни — вона хотіла перешкодити їм зруйнувати Академію, і її замкнули. Ну хоч хтось був проти. Не все втрачено для цих надлюдей.

Найдошкульніше було прощатися з друзями. Максвелл заявив, що академія закривається, але після зимових канікул буде видно, що з нею робити далі. А ось Бом і Линуель дуже засмутилися — ми не побачимося, не зможемо пограти. Дивлячись на них, я зрозуміла, що не хочу повертатися додому. Там нудно. А тут магія, орки, ельфи, гноми. Мій світ прекрасний, але коли побуваєш в незвичайному місці, хочеться залишитися. Питання в іншому — чи не будемо ми ворогами для інших світів? Наприклад, в світ драконів для нас з Максвеллом дорога закрита. Зате в світах орків і ельфів нас приймуть з розпростертими обіймами. Про тролів і зовсім мовчу — вони спочатку були на боці Максвелла.

Залишалося останнє — мій світ. З мамою треба поговорити. І цього я боялася найбільше. Це ж привести додому Максвелла після півроку відсутності і сказати: «Мамо, це мій хлопець». Уявляю цю картину... Але треба. Все-таки не даремно я боролася з драконом за свою свободу. Що стоїть тепер відбитися від мами?

***

Холодне повітря пронизувало наскрізь. Я підняла воріт теплого пальта, отриманого в академії, ховаючи замерзлий ніс. Попереду мій будинок, а я боюся.

— Ну що, готова? — з усмішкою запитав Максвелл. — А то я вже трохи змерз.

У його руках величезний букет червоних троянд. Для мами. І ми вже півгодини стояли під дверима, тому що я збиралася з думками занадто довго, хоч Деус і заспокоював мене тим, що це звичайне знайомство і нічого страшного не буде. Ага, він мою маму не знає. Не здивуюся, якщо мене вважають зниклою безвісти, а у всіх відділеннях поліції висить моя фотографія.

— Лесь, ми з ректором переконали твою маму, що ти вчишся, і жити вдома тобі зовсім необов'язково. Так що не хвилюйся.

— Ви втрутилися в свідомість моєї мами? — запитала я.

— Не зовсім, — посміхнувся чоловік. — Тебе підмінила дівчина, місце якої зайняла в академії ти.

З дверей під'їзду вискочила Сюзанна. На ній було моє старе пальто ще радянських часів. Мама казала, що це бабусине і раз воно добре збереглося, то я повинна його носити. Добре, що бабуся встигла мені купити нормальну куртку, яку я ховала.

— Ви повернулися! Як мені все набридло! — крикнула дівчина і підскочила до нас. Мама їй ще й шапочку дала — плетену. В ній жарко навіть в мінус сорок і вічно свербить голова. — Це не можна, то не можна. Жах якийсь! — Вона підійшла до нас. — Чому? — з благанням подивилася на Максвелла.

— Тому що треба було вчитися, а не просити іншу людину зайняти твоє місце. Закон збереження долі. Раз віддаєш свою в чужі руки, будь готова, що чужа відійде тобі, — Максвелл знизав плечима.

Зате маму не позбавили пам'яті. Могло бути і ще гірше.

— А мене хлопець кинув. Сказав, що з такою мамою я ніколи не вийду заміж. І пішов, — мало не заплакала Сюзанна.

От кого-кого, а її було шкода.

— Нічого. Ти молода, ще зустрінеш хорошого хлопця.

— Але він міг бути моєю долею, моїм улюбленим до кінця життя. Так не можна!

— Якщо б ти його дійсно любила, то відстояла б, — відповів Максвелл. — Може, любов не була настільки сильною?

— Ви її не знаєте... до Речі, а я ще зможу вчитися в академії магії? Ну, будь ласка, — вона знову подивилася на чоловіка з благанням.

— Я подумаю, — відповів він.

Сюзанна пішла, а я подивилася на Максвелла.

— Чому так жорстко?

— Тому що ми домовлялися з нею, а вона нас обдурила. Ти готова? — він погладив великим пальцем мою долоню, поцілував мене в губи і притиснув до себе.

— Готова. Тільки ти дозволиш їй вчитися! Півроку з моєю мамою мало хто витримає.

— Дозволю, — посміхнувся чоловік і підморгнув мені. — Лесь, тільки не думай, що все те, що відбулося з тобою, повинно було статися і з Сюзанною. Ні я, ні Креатис не знали, що чекає в академії людину з вашого світу.

Я зрозуміла, хоч це і було жорстоко по відношенню до Сюзанни. Але вже пізно що-небудь міняти.

І ось мій поверх. Пролунав дзвінок, і я почула наближалися кроки мого кошмару. Відчинилися двері.

— А, повернулася!

Мати в домашньому одязі і фартуху. На її обличчі посмішка. Вона подивилася на мене, потім на мої руки, а потім побачила Максвелла. І її посмішка зблякла.

— Здрастуйте, ви мати Олесі? — почав улюблений і заштовхнув мене в квартиру. — Це вам. — Простягнув мамі квіти, вона, відступивши, прийняла їх. — Дуже радий познайомитися. Леся так багато розповідала про вас.

Жодного разу за весь час!

— Е-е... — тільки й промовила мама. — Проходьте.

— Радий, дуже радий, що нарешті-то познайомлюся з мамою моєї майбутньої дружини. Ви чудово виглядаєте.

Здається, ми беремо маму напором.

— Ви дуже смачно готуєте, — похвалив маму Максвелл, коли ми сиділи за столом.

Мама очманіло накладала йому в тарілку їжу, поки він розповідав різну всячину. Ще й представився викладачем в інституті. На цьому місці маму повинен бути вистачити інфаркт, але вона стрималася, лише строго подивившись на мене. І в цей момент я побачила самотню жінку. Адже їй нудно, коли мене немає поруч. Я мало уявляла собі майбутнє життя без коханого. А мама втратила чоловіка, який подарував їй мене.Вона просто боїться, що я теж кину її, тому і намагалася замкнути мене вдома усіма можливими способами.  Вона просто боїться залишитися одна.  Але є одне але - вона вибрала собі таке життя.  А я теж особистість, у якої інше життя.  Мда, щоб дійти до цього розуміння, мені треба було потрапити в інший світ.  Спасибі принцесі драконів!