Глава 26

— Ви щось задумали? – запитав Максвелл, коли ми сиділи в його кабінеті. Він в кріслі, а я на його колінах.

— Чому ти так вирішив? – запитала я, провівши пальцями по його підборіддю.

— Я бачив як ти сумувала, коли дізналася, що більше тут не будеш вчитися. А зараз тебе ніби подмениили.

— Тобто сумна Леся тобі подобається більше? – насупилась я.

— Ні, ти мені подобаєшся будь—якою. Але ти не надто турбуєшся, що розстанешся з друзями, навіть вчитися почала старанно.

Я посміхнулася і поцілувала його в щоку.

— І? – протягнула я. – Невже лише це наштовхнуло тебе на висновки про те, що ми задумали?

— А ще вам треба тихіше говорити в їдальні, — видихнув Максвелл, коли я торкнулася губами його губ.

 Упс. Бом занадто голосно говорить, а у Максвелла є і свої донощики.

– Хоча я і розумію, що сам не можу тобі толком нічого розповісти.

— Чому?

Довіра річ така. Тим більше мені – людині, якій важко було відірватися від мами, і розповісти хоч кому—небудь хоч щось. Так, важко, але що поробиш? Треба. І я рада, що чоловік не тисне на мене, а допомагає розкритися йому.

— Тому що половину ти не зрозумієш. З—за технічних особливостей процесу. Нічого. Ми будемо рухатися до обопільної довіри маленькими кроками.

— Поясни, я постараюся зрозуміти.

Максвелл подивився мені в очі, а потім на губи. А я відчула дещо цікаве внизу. Так, нехай не відволікає мене приємним від необхідного.

Чоловік задумався.

— Гаразд. Спробую, — важко зітхнув він. — Посох світла можна буде переналаштувати як маяк. Він буде розганяти темряву. Якщо уявити темряву як лабіринт або тунель, то на якийсь з розвилок і застряг Креатіс. Ось тільки планетне світло захищає від темряви сильніше, ніж академічне. Я не зможу отримати стільки енергії, щоб розсіяти повністю темряву.

— Але якщо ти його взагалі здобудеш, то ти знищиш Академію! – згадала я розмову ректора в бібліотеці.

 Максвелл кивнув.

— Так, це знищить академію.

Але я б не хотіла цього. І зробив він це, коли мене тут не було. Мабуть, для нього це єдиний варіант, щоб не залишитися тут.

— Я хочу залишитися з тобою в академії, — сказала я, потершись об його щоку. – А ще дуже боюся за тебе. Незрозуміло, що ректор придумає, якщо ти зробиш щось не так. Звичайно, він не здається психопатом, але я боюся його.

Чоловік шумно зітхнув і видихнув. Ректору так і зовсім немає ніякої довіри. За ним навіть його група підтримки не бігає. Розігнав їх зовсім. Новою жертвою переслідування став Бом і його брати. Але вони зовсім не проти жіночої уваги. Тільки Лінуель трохи проти, що за Бомом стільки бігають. Адже він у нас в кімнаті найчастіше знаходиться. Музику з Лінуель придумують. Це так вони називають свої відносини. А на публіку ні—ні. Тільки за зачиненими дверима. Вони не з тих пар, що ходять за ручки на публіці. Але я за них щиро рада. І подумаєш, що один любитель м'яса, а вона вегетеріанка – головне, що їм добре разом.

— І ви вирішили підключити громадськість, — констатував факт Максвелл.

— Слухай, ну люди ж не боги, а значить такі ж жителі світів, — я задумалася. – А значить, вам теж немає сенсу сваритися з мешканцями. Жити—то якось треба. Уяви, що буде зі мною, якщо у моєму світі дізнаються, що я живу довше всіх інших, і до того ж не вмираю. Уряд на експерименти забере. Скоріше всього я не можу повернутися назад взагалі.

— Так, проблема. Ми б могли переїжджати з місця на місце, кожні десять або двадцять років.

— По мені так простіше маму забрати з собою. У мене в тому світі, крім неї нікого немає. А справжнє життя у мене з'явилася тут, у цій академії поруч з тобою. Хоча я з тобою згодна бути де завгодно.

— І тому ти і твої друзі намагаєтеся ситуацію викрутити в свою сторону? Просто завжди будуть ті, кому ви подобаєтеся, будуть ті, хто ставиться до вас нейтрально, а будуть і ті, хто проти.

Він притиснув мене сильніше до себе, а руками пробрався до мене під блузку. Провів пальцями по спині.

— Але ж ти живеш в якомусь світі, крім академії?

— Так, серед тролів, — відповів Максвелл і посміхнувся. – Хоча найбільше часу я проводжу тут. В академії. Я навіть не пам'ятаю, коли востаннє був там у себе вдома.

— А батьки?

— У мене немає батьків. Померли, коли я був дитиною, — сумно сказав він. – Але не будемо про минуле. Мені б дуже не хотілося, щоб ти вплутувалася у все це. Але по—іншому вже не вийде. Та й стратити вони тебе не мають права. У всьому винен тільки я. Це я зробив з дракона драконицу, а значить і питати з мене будуть. Тільки не хочеться, щоб постраждав ще хтось. І я маю на увазі і тебе, і твоїх друзів, і навіть тих тролів, з якими я живу. Ось тільки знаю, що дракони не зупиняться. Їм потрібно буде знайти винного.

Так, як все не складалося, а той, хто слабкіше того і підставлять. Але потрібно боротися і не здаватися. Інакше все без толку. У будь—якому випадку ми зможемо сховатися в оркськіх землях.

— Але винен дракон! Це нерозумно звинувачувати жертву за те, що вона просто підняла окуляри і спровокувала його.

— Ось і я про те ж, — він провів рукою по моїй щоці. – Громадськість чує те, що хоче чути. І лише ту правду, яку говорять не один раз.

Я кивнула головою. Значить він не злиться, і не забороняє. А я...Я що—небудь придумаю. Не може ж бути все дуже погано.

***

— Нам треба зробити новий концерт, — сказав Бом на черговому засіданні в їдальні. – Точніше останній.

— Я тільки за, — сказав Чахноши.— Останній в цьому році?  Можна зарекламити по повній.

 — Нас і так вся академія знає, — похитав головою Бом.

 — Але не всі слухають, — клацнув пальцями троль.

 — Ні, у нас останній концерт зовсім, — сумно сказала я.  Трохи награно, але да ладно.  — Більше мене в академії не буде.

 Троль останнім часом втирає біля нас.  Та й нам було тільки на руку.  Він був ідеальним джерелом розносу інформації по академії.