Глава 10

— Стійте! — почулося позаду нас.

З кабінету настійок висипала група.

— Хто піде з пари — не здасть екзамен! — кричала Авріла. — Забудьте про дипломи!

— Забудьте про викладання! — відповіли їй вийшли.

— Ми з вами! Але не з ельфами, — сказали хлопці, підійшовши до нас.

Вийшли ще кілька дівчат, гордо піднявши голову, проходячи повз викладачки.

— Це куди ви це без нас? Нас теж не влаштовує! Ми взагалі вважаємо Зілляваріння НЕ ельфійською справою. І взагалі, ми вирощуємо квіти, а вони їх варять. Повніше приниження, — фиркнула одна.

А позаду них тупцювала Лінуель, як не в своїй тарілці.

— Це ви нас не влаштовуєте, — вставили тролі.

— Так, перестаньте! — голосно пробасив Бом. — У вас вся відмінність один від одного, що у одних ікла довгі, а у інших — вуха. Йдемо всі разом, пишемо відмову від викладача і запевняємо в секретаріаті. Скарги від студентів всього курсу вони не зможуть проігнорувати.

— Ось і староста знайшовся, — шепнув хтось.

— Слава святій Алуна, не я староста.

— Даєш Бомбірболя в старости! — крикнули хлопці.

— Так!

Бом закотив очі.

— А я пропонував на практичної бойової магії вирішити це питання — хто виграє, той і староста, — шепнув він мені.

Так ось чого він Лінуель програв! Ось і вирішили проблему. Студенти — колективне братство до першої сесії, а потім вже кожен за себе.

Ми засіли тут же, в коридорі, і написали скарги на Аврілу. І одну — колективну, яку підписав кожен. З цієї стопкою ми і попрямували до ректора. Ще б придумати, як залишитися в кабінеті так, щоб більше нікого не було.

Пішли з пари все, а до вищого начальства сміливих тільки четверо залишилося: ми з Бомом, Чахноші — троль, і Лінуель, з якої ельфійки чомусь не дружать.

— Eльфійка не піде, — насупився Бом, — сказали, що постільні справи і лайка з ректором — два різних заняття.

— Бом, а що це було на парі? Я її дійсно магією доклала?

— Так, — відгукнувся Чахноші. — З тобою треба дружити.

— Я не зрозумів, чим ти її доклала, — відповів Бом, — але вийшло ефектно. Ось вона стоїть, і раз — її обличчя скривилося. І ти на неї так дивилася важко, хоч і плакала.

— Я випадково, — відповіла тихо.

— Давай, якщо що, також випадково і ректору. Ти не тільки зброя ельфійськой поразки, але і викладацького. Якщо хто буде ображати перший курс — будеш знімати окуляри.

— Я спробую.

***

У кабінету ректора юрмилися дівиці. Продертися крізь цю армію фанаток змогли, лише пустивши попереду, як криголам в морях Антарктики, Бома, а ми втрьох йшли за ним. На секретаря навіть уваги не звернули — це була та огрядна тітка з тоненьким голосом, яку я бачив в перший день. Її габарити могли б спокійно затримати будь—якого студента, крім Бома — він ширше неї, а тому вона навіть піднятися не встигла, як ми проскочили в кабінет до ректора.

— Добридень! — не реагуючи на протести і верески, Бом відкрив кабінет ректора і пропустив нас всередину, лише Лінуель залишилася за дверима.

— Пане Мілітіус, ми прийшли до вас з проханням і скаргою.

Ректор сидів за столом, нудьгуючи вивчаючи якісь документи. Бом поклав зверху на них скипу наших скарг.

— Це ще що? — запитав він. — Хто вам дозволяв заходити без запрошення?

— Перший курс відмовляється від викладача Авріл ...

— Що за безлад? Яке ви маєте право входити без дозволу в мій кабінет? — очі ректора запалали жаром.

Скарги спалахнули на його столі, а я, користуючись моментом, швидким поглядом вивчала кабінет.

Хоч щось має нагадувати ключ, як він повинен виглядати? З мого минулого відвідування щось змінилося ... Ах, так — на стінах з'явилося холодна зброя.

— ... Ми вимагаємо заміни викладача з варіння зілля і алхімії — тільки і всього ...

Штори, камін, шафа, книги ... Може, в тумбочці? Я дивилася на стіл, а потім перевела погляд убік, туди, де висів плащ. Там стояла підставка ключниця, і на ній якраз висів один ключ.

— ... На якій підставі я повинен це робити? Авріла — хороший викладач.

— На підставі поставленої двійки.

— А мене вона вигнала з кабінету, — вставив троль.

Я зробила крок до ключниці, добре, Бом стояв так, що широкою спиною загородив ректору огляд. Зробила ще крок, маючи намір швидко схопити ключ і зробити вигляд, що нічого не сталося. Я кинулася до нього, і спіткнулася об яка виступала чорну ніжку підставки, яку не побачила, і звалила вішалку. Почувся брязкіт — ключик звалився під плащ.

— Ой, вибачте, — посміхнулася я і почала піднімати речі. Ключик акуратно проштовхнула в відворот манжети.

Відчуваю, що моя совість вже повісилася.

— Так, всі запити і питання — до свого куратора Максвелла Деуса, — сказав ректор, — а тепер геть усі з кабінету!

— Але ми не закінчили, — вставив Бом.

— Вибачте, пане Мітіліус ...

— Мілітіус, — поправив ректор, дивлячись на мене синіми очима, сканувати серйозніше, ніж продавщиця в гастрономі. — Я прийму до відома вашу заяву, але вважаю необгрунтованими нападки на викладача.

— Вибачте, ми звернемося до куратора, — я потягнула одного за рукав.

— Але ми цього так просто не залишимо, — вставив троль. — Мене, між іншим, просто так з пари вигнали!

— Ми розберемося в цьому інциденті і вживемо заходів до всіх, — холодно озвучив ректор, обводячи нас поглядом, що не віщував нічого доброго.

— Дякуємо за розуміння, — сказав Бом.

Це точно.

Тепер би знати, що відкриває цей ключ, і точно він той, що потрібен, і не взяла я ключ від кімнати ректора. Сьогодні мене чекає весела нічка. Важко бути відьмою, яка хоче когось врятувати.

За нашим обіднім столом додалося народу. Вміє все-таки мій друг організовувати натовп. Вся група зібралася, питаючи, що і як з викладачем, а потім ми всі разом пішли в сад на концерт Бома і його братів. Вони розташувалися під деревом п'ятого курсу. Троє величезних хлопців з барабанами.