15 Розділ. Джейн

Ніч поглинає академію. Я стою біля вікна, дивлячись на гарний місяць. Не сплю — і не можу. Не цієї ночі.

Завтра опівночі я і всі вампіри збираємося на потаємні збори. Хоч ми і вчимося тут, ми геть інакші, і у нас є свій погляд на все це.

Я тихо  виходжу з кімнати, йду коридорами, і бачу її...

Аврора ходить коридорами,  думає, що лишається непоміченою, але від мене вона не сховається.

Сьогодні у нас лекцій не буде. На диво,  їх повністю відмінили. І це дуже дивно, але яка різниця — можна відпочивати. На моїх вустах з'явилася невеличка усмішка, і я пішов назад до кімнати, але по дорозі я почав замислюватися...Я відчуваю в Аврорі велику силу, але що це за сила? І чому вона нею не користується? Хоч я і  вампір, але дуже добре відчуваю магію.

Коли я заходжу в кімнату, там уже, розсівшись як король,  сидить Макс і посміхається.

—Як ти? Невже ходив до тої дівчини? —я бачу, як мій друг намагається  не засміятися.

— Ні. Вирішив походити коридором. І з якого дива я повинен йти до мага?—починаю злитися, бо він   пхає ніс куди не потрібно.

—Не хвилюся, мовчу, — Макс усміхається.—скоро прийде Рей, — продовжує Макс.

Рей як і Макс мій друг. Рей— високий, білявий хлопець з яскраво голубими очима.

—Що ти думаєш по поводу того,що сказав директор?—питаю я трохи хмуро.

—Я думаю, що потрібно готуватися до війни, — він так легко про це говорить, що здається, для нього це як готуватися до лекції.

Я посміхнувся і сів у крісло.

—Ти так легко про це говориш, що мене це навіть трохи лякає—шутливо говорю я і різко повертаюсь коли чую як відкриваються двері кімнати. Це Рей.

—Як ви без мене?—глузливо питає Рей

—Не померли, як бачиш,— таким самим тоном відповідаю йому—чому тебе на зборах не було?

Рей підійшов і сів на третє сидіння 

—Спав— легко відповідає Рей— думаю я нічого не пропустив.

Макс хмикає і шутливо говорить:

—Дуже багато, навіть для мене. Про погане ще поговоримо в вот про хороше...—Макс дивитися на мене якось дивно—Розповідай про ту дівчину якщо не помиляюся... Аврора так?

Рей розсміявся і начав саркастично говорити

—Швидше море висохне, ніж він зрозуміє, що хтось йому подобається.

—Вона симпатична. І все—грубо кажу їм тому що ця розмова заходить не туди.

Макс хотів щось відповісти, але в ту ж мить у двері нашої кімнати хтось гепає кулаком, так ніби світ валиться.

—Відчиняйте! Негайно!

Ми переглядаємось. Це  голос викладача.

Я швидко підходжу до дверей і відчиняю їх.

На порозі стоїть наш викладач з бою у темно-червоному плащі, захеканий, в очах — жах. Він навіть не дивиться на нас, просто кричить:

—Підіймайте всіх! Бар’єр на кордонах  прорвано! Ворог близько до зовнішніх рубежів! Рада збирає воїнів! Я пішов піднімати магів і оборотів.

Викладач побіг в іншу частину житлової частини академії.

Рей і Макс різко встали і підійшли до мене і ми пішли казати це все іншим вампірам.

—Підйом! Усі хто має бойовий дар — негайно до нижнього двору! Це наказ!—починають бігати викладачі по коридорах

У коридорі починається хаос: сонні студенти вискакують із кімнат, дехто падає, дехто питає, що трапилось, але викладачі не зупиняються — просто біжать далі, в інші крила.

Через десять хвилин всі студенти стояли в нижньому дворі. Дехто навіть в піжамах.

Я шукаю поглядом Аврору і через хвилину знаходжу її... Вона стоїть біля своєї подруги і про щось з нею тихо говорить

—Ви троє! Вампірська трійка! Рада викликає всіх старших учнів бойових відділів! Ви в списках!—на ш викладач з бою підходить до нас і говорить те до чого ми не готові.

—Куди?— питаю я.

Він киває:

— На кордон. Виїзд через десять хвилин. Не запізнюйтесь

Через десять хвилин ми виходимо на подвір'ї.

Навколо гуртуються цілі загони. Забирають усіх сильних: магів, вампірів, перевертнів. Але найбільше — саме магів. Хтось із викладачів читає список, інші роздають амулети захисту. Повітря смикається від напруги. Кожна секунда важить.

Серед них була Аврора...Чорт що вона тут робить!

Я нічого не зрозумів, але коли до нас підійшли три викладача і почали створювати портал який перенесе нас на кордон. Коли він був створений всі по черзі почали заходити в нього після двох вкладачів.

Всі починають йти. Ніхто не знає що нас там жде, але надіюся, що ми виживемо... Але насправді за цей час я зрозумів, що для мене стало  важливо  життя Аврори...