13 Розділ. Аврора

Ніч була холодною. Я не могла заснути. Десь далеко лунали кроки патрульних магів—вони перевіряли, чи всі сплять , чи ніхто не блукає коридорами.

Коли кроки стихли, я  тихо підвелася з ліжка. У повітрі стояла тиша , така густа, що навіть дихати хотілося обережніше

Я вирішила піти до бібліотеки.

  Коридори були темними, лише факели трохи освітляли коридори. По дорозі я нікого не зустріла, але коли я проходила повз кабінета директора яка знаходиться біля бібліотеки я чую голоси:

—Від неї залежить, чи ми вистоїмо...—тихий жіночий голос с кабінету долинає з середини.

Від неї?  Про кого вони говорять? 

—Якщо пророцтво правдиве...—відповідає чоловічий голос. Я  одразу впізнаю голос директора.

—Мені її шкода. Вона не повинна знати поки що про це. Я думаю ти розумієш чому.—жінка говорить тихо, але впевнено.

—Так — відповів директор коротко.

Я стояла, не дихаючи, боячись навіть поворухнутись. Що за пророцтво? Що за дівчина?

— Якщо вона справді та, про кого йдеться в пророцтві… — голос директора став ще тихішим. — Тоді все вже вирішено.

Я згадала погляд директора на зборах. І по моїй шкірі пройшовся холодок.

Невже... вони говорили про мене?

Не чекаючи більше жодного слова, я тихо, майже беззвучно,  відступила від дверей і швидким кроком пішла геть.

Мої кроки луною відбивалися в темному коридорі, в всередині наростав страх. Я йшла все швидше, поки серце не почало палати так, що здалося—його чує вся академія.

Повітря стало важким, холоднішим.

Мені здавалося, що сама ніч дивится мені у спину.