12 Розділ. Аврора

Ми йдемо до навчального корпусу в залу зборів.

Навколо — сотні студентів. Усі поспішають, розмовляють, хтось сміється, хтось нервово шепоче.

Я йду намагаючись  не загубити Настю, але натовп з кожною хвилиною все більшає. Хтось мене штовхає і я врізаюся в когось...

Сильні руки встигають підхопити мене. І я чую знайомий голос 

—Ну привіт крихітко.

гГлос Джейна пронісся біля мого вуха. Він тримає мене в обіймах і хижо усміхаючись продовжує

— Тоді ти мене шукала вірно?— він продовжує тримати мене.т

—Так...я—я дивлюся на вхід— я хотіла подякувати. Тепер відпустки мене.

Він неохоче відпускає мене, але продовжує дивитися на мене. Я швидко йду до зал, як і всі.

Ми заходимо у велику залу і це ще легко сказано вона наскільки велика, що можна помістити два літаки.

Я поглядом шукаю Настю, але не знаходжу через велику кількість студентів.

Я сідаю у десятому ряді. Стільці стоять так щільно, що не можна пройти. Джейн сідає біля мене наче на зло мені.

—Іди сідай до своїх друзів—шепочу тихо щоб чув тільки він. 

 — Не хочу, мені й тут добре, — посміхнувся він і подивився на мене так, наче бачив усю мою душу. Його очі стали чорними, як ніч, але водночас у них світилася тиша і холодне світло зірок.

Я не могла відвести погляду. Здавалося, час зупинився, і навколо більше не існувало ні людей, ні звуків — лише цей дивний, спокійний морок у його очах.

Але цю мить перервав голос директора: 

—Тихо всі! Це стосується кожного з вас!— І в цю мить зал затих. Я відвела очі від Джейна і подивилася на директора. Він виглядав знервованим і навіть переляканим, що було рідкістю для нього.

— Сьогодні я отримав лист від короля, — він зробив паузу, ніби збираючись з думками. — Той день, до якого ми готувалися дуже давно, настав. Тінь прокинулась...

Після цих слів у мене пробіг холод по шкірі. Я згадала свій сон — той самий силует, що вимовляв ці слова голосом, який лунав у моїй голові...

Після цих слів директор оглянув зал, його погляд ковзав по кожному присутньому, ніби намагаючись виміряти їхню готовність і силу.

Але раптом він зупинився. Його очі вперлися в мене — глибокі, пронизливі, ніби хотіли заглянути всередину душі.

Я відвела погляд і помітила, що не тільки директор уважно  дивився на мене а і Джейн.

Директор продовжив:

—Більшість із вас будуть захищати наше королівство, як і більшість викладачів,—голос директора став гучнішим і впевненішим.— це не просто збори—це початок нової боротьби. Ми стоїмо на порозі великої небезпеки, і кожен із вас повинен  бути готовим до війни яка почнеться дуже скоро.

Після цих слів збори закінчилися. Але в залі було настільки тихо, що можна було почути дихання кожного.  Ця інформація яку сказав директор дуже сильно налякала студентів, але не вампірів...

Слова знову прозвучали у моїй пам'яті —як той самий силует у сні сказав <тінь прокинулася...>

І я зрозуміла ця ніч змінить все...