Частина 1

"Я стою посередині бального залу, навкруги хаос. В центрі величезне чудовисько. Я бачу як воно один за одним вбиває людей. Помітивши мене воно несеться на мене, а я стою і не рухаюсь. Ніби зачарована. І коли до моєї смерті лишалось кілька секунд, хтось прикриває мене собою, захищаючи від нього. Мой рятівник сміло б'ється в поєдинку з чудовиськом, але воно явно сильніше. І ось погляд мого рятівника на мить зупиняється на мені, скориставшись цим чудовисько наносить удар йому  в серце і втікає. Я плачучи підбігаю до тіла хлопця, і беру його за руку. "Будь ласка не вмирай, ти мені потрібен, будь ласка..." Мої сльози лються рікою. "Я кохаю тебе, будь ласка не покидай мене" . Хлопець доторкнувся своєю долонею до моєї щоки і  усміхнувся,  я прозвучало тихе "Я тебе теж кохаю" І очі хлопця на віки закриваються" 

В мить дівчина підривається і приймає сидяче положення. 

  — Знову той самий сон – груди дівчини важко піднімались.

Відколи дівчині виповнилося вісімнадцять років. Її мучали безсоння або один і той самий сон.

Вставши на ноги,  дівчина попрямувала до ванної кімнати. Щоб якось привести себе в порядок.

Мелісса глянула  в зеркало і як завжди побачила в зеркалі щось що віддалено нагадувало людину. 

Біла шкіра, карі з відтінком бурштину  очі, що на прочуд виділялися на світлій шкірі. Каштанове до поясниці волосся, що спадало хвилями, Пишін губи. 

Фігура у дівчині була іще та. Гарна кругла попа, пишні груди 3 розміру. На зріст достатньо висока. Не занадто худа но й не груба. Ну зовсім як принцеса. 

Повернувшись до кімнати,  на годиннику була тільки п'ята ранку. Вирішивши, що лягадти спати буде вже запізно, Мелісса вирішила піти до парку.

Одягнувши чорні джинси та бежевий светрик. Мелісса вийшла, і по прямували до праку. 

На дворі вже світало, тому було добре видно. Людей зовсім не було. Зайшовши в одну круглосуточну кав'ярню і взявши собі кави. Мел сіла на лавку. 

— Що одна, та ще й така вродлива... Ік... дівчина робить ік... в парку? – звернувся до Мел незнайомець

— Іди проспись, чоловіче.  –  грубо відповіла дівчина 

— Що жи ти ік... така груба? Таких ік... як ти ік... треба наказувати – божевільно усміхнувся незнайомець.

Підійшовши до Мелісси він хотів схватити її за руку. Та дівчина прудко увернулась. Заламлюючи руку чоловіка та ставлячи його на коліна. Дівчина промовила:

— Наказувати треба тут тільки тебе – Мелісса нанесла фінальний удар в челюсть незнайомця і він з грохотом упав на землю.

Отряхнувшись, Мел попрямувала до дому. Досить з неї пригод на сьогодні

***

Повертаючись до дому, на нашому ґанку я замітила конверт. Підянвши його, на ньому було моє ім'я Мелісса Адамс 

  Дивно – подумала я 

Зайшовши до хати, но годиннику що висів в прихожій показувало майже пів сьома. Значить мама вже проснулась і щось готує для нас з татом.

Мама була низькою, жінкою за сорок. З голубими як океан очима, та доброю посмішкою. Воля русяв до плеч.

Батько мій високий, статний чоловік, з чорними очима. Хоч на вигляд він злий, та в душі дуже добрий. 

Я не рідна їх донька. Мама розказувала, що мене їм підкинули під поріг. 

Почувши шум мама виглянула з кухні

— О донечка? Ти була на дворі? – мама схвильовано на мене подивилась 

— Так, не спалось вирішила трохи пройтись. Не турбуйся, я вийшла хвилин 15 назад  – відповіла я і обняла маму.

   Тихо на вушко я прошептала мамі 

— Мам, а зробиш мені твої фірмені блінчики з бананом?

— Ну звісно, моя люба донечко – мама поспішила на кухню готувати 

Згадавши про конверт, я помчала на другий поверх, до своєї кімнати. Інтерес брав гору, тому поскоріше хотілось відкрити його. Хто і чому надіслав його мені, було не відомо.

Залетівши до кімнати і пригаючи на ліжко, так що воно чуть не зламалося пополам. Я з нетерпінням почала рвати конверта. Він був доволі важкий. В середині був медальйон та записка. 

Взявши медальйон до рук. Він виглядав так само як і той що був в мене на шиї. Це була частинка дракона. В мене на ший красувався білий, в руках ж я тримала чорний. 

Знявши з щиї частину медлальйону, я приставила дві частинки, і на щастя чи на жаль вони підійшли. Получився дракон, в середині якого красувався невеличкий різнокольоровий каміньчик.

Перевернувши його я побачила  надпис.

"Вона пожертвує собою але врятує цілий світ" 

Ось що було написано. Цей надпис ввів  мене недорозуміння. Хто і що має врятувати світ. 

Витягнувши листа я побачила скоріше не лист, а фотографію. На ній було зображено сім'ю. 

Жінка з довгим волоссям з карими очима, та чоловіка з бруштиновими очима. Жінка тримала дитину. Малеча сімялась і тримала маму з полець. 

Просто сімейна фотографія, заді було написано лист:

"Люба моя донечко, надіюсь, що ти виростеш хорошою людиною. Знай ми не покидали тебе. Так було потрібно для твоєї ж безпеки, щоб уберегти тебе. Не тримай на нас з батьком зла. Надіюсь втої нові батьки піклуються про тебе =) Вони все знають і коли прийде час тобі все розкажуть. Ми тебе дуже сильно любили, любимо та будемо любити. Знай ми завжди поряд і приглядаємо за тобою. Твої мама та тато"

І дата 16.08.2002. Це моє день народження.   

     Але до чого тут я?  Де та клята академія магії? Як туди потрапити? Боже та за що

— Так багато питань – пошепки сказала Мел

Тут в кімнату дівчини постукали і зайшла мама. 

— Ходи їсти, поки не остило– жінка усміхнулась і вийшла з кімнати 

— Ага, іду – дівчина встала з ліжка і пішла на сніданок.

Помітивши що дівчина не їсть і чимось занепокояна. Вона присіла біля доньки і взяла її руку.

— Мел, все в порядку? Ти сама не своя? – мама скрутно подивлась на Мел 

— Мам, Що за Академія Магії? – Мел подивлась на маму 

— Мел... – голос мами притих 

— Мамо скажи!! Що за секрети від мене – дівчина була переповнена емоціями і не контролювала себе. В один момент ваша яка стояла на столі  потрвсклась та розлетілась на маленькі кусочки.