Розділ 15.4

Феліція розповіла подругам, що хоче якнайшвидше потрапити до Обителі, оскільки її кликала Ірфла, але через погане самопочуття та невирішене питання із силою поглинання Фірніет заборонив їй туди вирушати.

— Я хочу швиденько сходити туди й назад. Мені потрібно, щоб ви допомогли мені провести ритуал. Тільки в мене є лише два амулети приховування світлої магії — мій і Фірніета, а нас троє.

— Можливо, якщо скажу, що сестра Ірфли, то мене пропустять і так? — припустила Ейтна. — Скажу, що я хочу допомогти її повернути.

— Можливо, — Феліція не була певна, що це спрацює, але варто було спробувати. — Я не наполягатиму, тож сама вирішуй, Ейтно.

— Я хочу вирушити з вами.

— У будь-якому разі я не думаю, що тобі загрожує небезпека. Тагон Пелл мене вже знає, він дуже зацікавлений у поверненні Валідани, у нього до неї деякі почуття є, так що він сприятиме нам. Ось Нерта Нагор — та ще проблема. Незважаючи на те, що вона рідня з Валіданою, вона не дуже її любить і мріє зайняти королівський трон. Але Тагон Пелл головніший, тому нам цілком може пощастити. В крайньому випадку тебе просто попросять піти. Я так думаю.

— Тоді я точно піду, — ухвалила остаточне рішення Ейтна.

Майренн теж підтримала подругу і всі разом вони вирушили в Етіренію. Тагон Пелл спочатку зовсім не зрадів появі світлої магеси, але коли Феліція пояснила йому, ким вона доводиться Ірфлі і що хоче допомогти повернути сестру, то не став заперечувати.

— Якщо я не повернуся до вечора, то відправь Фірніету повідомлення, що я заснула і придумай нам якісь плани на завтра, — Феліція пояснювала Майренн, що треба зробити. — Якщо я не повернуся до завтрашнього вечора, то скажи Фірніету правду. Це означатиме, що Повелителі мене не відпустили і йому треба прийти за мною. І ще один момент: коли користуватимешся магією — йди з палацу. Амулет приховує тільки твою сутність, але коли ти використовуєш магію, вона залишає свій слід. Так мені пояснила Роана Манорі.

— Добре. Удачі тобі, Фел! — Майренн міцно обійняла подругу.

Утрьох вони провели ритуал, відправивши Феліцію до Обителі, де на неї вже з нетерпінням чекали.

— Нарешті ти прийшла, Феліціє! — Ірфла першою до неї підбігла. — Повелителі зляться. Їм нетерпиться швидше отримати силу поглинання.

— Вони щось знають про наші дії у світі живих? — Феліція стривожилась. Вона підозрювала, що Повелителі за ними спостерігають, але до останнього сподівалася, що вони нічого не дізнаються чи дізнаються не все.

— Нам вони не повідомляли. Але Повелителі хотіли, щоб я тебе покликала.

— А сенс тебе просити? — Феліція здивувалася. — Вони поставили на мені мітку. Вони можуть самі мене покликати, коли захочуть. Хіба ні?

— Я не знаю, як працюють ці мітки, — Ірфла знизала плечима. — Можливо, вони хотіли, щоб ти прийшла з доброї волі. Хто знає, що в них на думці?

— Тоді я піду до них і дізнаюсь.

Феліція вже збиралася піти, але її зупинила принцеса Феллінія.

— Стривай, Феліціє. Є розмова. Зайди в дім.

Феліція неохоче пішла за принцесою. Їй хотілося якнайшвидше розібратися з Повелителями, переконатися, що вони її випустять звідси, а потім уже розмовляти. Але відмовити Феллінії вона не могла.

— Послухай, Феліціє, — почала принцеса, коли вони присіли на диван у вітальні. — Я довго розмірковувала над тим, чому до тебе прив'язалася також сила поглинання і дійшла такого висновку. Можливо, причина в тому, що я викинула сили, будучи вагітною, тому прив'язалася і сила дитини, а оскільки ти була родичкою Еділана, то саме до тебе притягло сили, включаючи силу поглинання, яка є у нашої Елів. Я пам'ятаю, що має бути ритуал, який відв'язує сили, але для цього мені потрібно бути живою чи тобі мертвою. Ми маємо бути в одному стані. Я хочу, щоб ти попросила Повелителів мене оживити. На час. Тільки щоби провести ритуал. Поговориш із ними, Феліціє?

— Звісно, — кивнула Феліція.

— Тоді йди.

Феліція встала, але не пройшла й кількох кроків у бік виходу, як дещо згадала і повернулася до принцеси.

— Ми спілкувалися з вашою матір'ю, принцесо Феллініє. Ой… Ваша Високосте! — Феліція розгубилася, минулого разу вона мало говорила, переважно вів розмови Фірніет. І якщо принц Еділан сам сказав називати його магом, то принцеса Феллінія нічого такого не говорила, та й сам Фірніет звертався до неї «Ваша Високість».

— Клич мене просто магесою, як і Еділана, — усміхнулася їй Феллінія. — Ти теж королівської крові, тож можемо спілкуватися на рівних. Різниця у нас лише у віці.

— Добре, — кивнула Феліція.

— Як там моя мама? Сильно сумує за мною?

— Так. Ми їй розповіли, що ви тут. Вона просила передати, що вона та вся родина вас люблять і дуже сумують.

На очах принцеси виступили сльози. Вона дістала з кишені сукні хустку і витерла їх, але сум хусткою не змахнеш.

— Ти теж їм усім передай, що я їх люблю і сумую. Що ж, тепер можеш іти.

Залишивши дім принцеси, Феліція вирушила на зустріч із Повелителями. Їй було трохи страшно спілкуватися з ними наодинці, без Фірніета, але вона приборкала свій страх. Вона вірила, що впорається.