Розділ 15.3

Зранку Феліції легше не стало. Температури не було, але вона почувала себе неймовірно слабкою та розбитою. Фірніет сам приготував сніданок і залишив її у ліжку відпочивати з книгою. Ближче до обіду, Феліції стало трохи краще, і вона вибралася на кухню, щоб зварити суп.

— Тобі вже краще? — спитав Фірніет, коли вона покликала його обідати.

— Трошки.

— Може, лікаря запросити?

— Не потрібно. Не так уже й погано я себе почуваю. Просто слабкість невелика. Думаю, до завтра все пройде. А ти чим займався?

— Шукав інформацію про мітки. Дещо вдалося знайти. Хочу випробувати кілька ритуалів. Можливо, вдасться її зняти.

— Я можу тобі допомогти, Фіре?

— Ні, не варто. Поки ти себе погано почуваєш, ритуалами не можна займатися. Фізичні нездужання тимчасово послаблюють магічний запас. Я сам з усім розберуся, люба, просто відпочивай.

— Гаразд, — Феліція не заперечувала. Вона розуміла, що це безглуздо. — Від королеви нічого не чути?

— Ні. Я б тобі одразу сказав, якби вона надіслала повідомлення.

— До того, як вона відповість, ми не відвідуватимемо Обитель?

— Ні. Це небезпечно. Ми не можемо прийти до Повелителів із порожніми руками.

Феліція чудово розуміла, що Фірніет правий, але їй дуже хотілося скоріше повернутися до Ірфли й до інших теж. Адже вони так чекали на її допомогу.

Вночі Феліції наснилася Ірфла. Вона просила її якнайшвидше прийти, оскільки Повелителі чимось незадоволені. Сон був настільки реальним, що у Феліції не залишалося сумнівів: то не плід її підсвідомості, то Ірфла справді перемістилася в її сон за допомогою магії. За сніданком вона розповіла про свій сон Фірніету.

— Ми не можемо зараз вирушити до Обителі. Ірфлі доведеться почекати, — Феліція знала, що Фірніет не дасть іншої відповіді, але все одно дуже засмутилася.

— Тоді дай мені допомогти тобі з ритуалами. Я не можу сидіти без діла.

— Ти сьогодні добре почуваєшся?

— Так, — збрехала Феліція і відчула, як червоніє. Брехня їй давалася важко.

— Не бреши мені, Фел, — Фірніет узяв кохану за підборіддя і змусив зазирнути йому у вічі.

— Не дуже добре, але краще, ніж учора.

— Тоді жодних ритуалів.

— Але мені нудно, — Феліція надула губи, зовсім як ображена дитина.

Фірніет ніжно погладив її по щоці і залишив легкий поцілунок на губах.

— Чому б тобі не сходити в гості до Майренн? — запропонував він. — Я можу навіть відправити тебе до неї особистим порталом.

— А що? Хороша ідея.

У Феліції в голові вже почав вимальовуватися цікавий план, але повідомляти його Фірніету вона не збиралася. Не хотіла, щоби він хвилювався. Вона вирішила, що розповість потім, коли вже все станеться.

Перемістившись додому до Майренн, Феліція з подивом виявила там Ейтну.

— Думаю, настав час дещо розповісти Ейтні, — поставивши на низенький столик біля дивана тацю з чаєм і печивом, Майренн багатозначно подивилася на Феліцію.

Феліція й сама розуміла, що недобре приховувати від Ейтни правду, але вона не мала часу їй про все розповісти раніше. Зараз же саме видався підходящий момент. Взявши чашку з чаєм, Феліція з ногами залізла на диван і розповіла Ейтні про свою спорідненість із Сетірамами.

— Виходить, що ми з тобою чотириюрідні сестри, Фел! — Ейтна вся сяяла від захвату. — Спорідненість, звичайно, дуже далека, але вона є. Як чудово! Ще нещодавно в мене нікого, окрім тітки не було, а тепер у мене є дві єдинокровні сестри і одна чотириюрідна. Жаль тільки, що Ірфла з Елів тепер в Обителі. Хотіла б я познайомитися з Елів…

Феліція дивилася на Ейтну з подивом. Невже дівчина не розуміє, що має набагато більше живих родичів?

— Ейтно, а про родину твого дядька Евікура ти забула? Про дідуся Еловіна і бабусю Теріліну? У тебе багато рідні.

— Не забула, — Ейтна перестала усміхатися. — Просто я про них ніколи не думала як про рідню. Моя мама не стала їм розповідати, їй, здається, було соромно, що так все вийшло. Вона не потребувала подачок від багатих родичів, тітка теж не стала їм говорити після її смерті.

— Ти добре пам'ятаєш маму, Ейтно?

— Пам'ятаю, але мало. Мені було лише 6, коли вона загинула. І тільки після її загибелі я дізналася від тітки, що батько, який мене виховував, насправді чужа мені людина.

— Сумно, але в тебе хоча б було 6 років. Моя мама померла за кілька хвилин після мого народження.

— Не пощастило нам з тобою, — Ейтна перебралася з крісла на диван до Феліції і притулилася до неї, поклавши голову на плече. — Але найболючіше в цій історії —дивитися на Ірфлу і розуміти, що її мати вбила мою. Мене тягне до Ірфли, я розумію, що вона не відповідає за вчинки своєї матері, але мені все одно болить.

— Валідана зараз інша. Обитель, зустріч з принцесою Феллінією змінює її на краще. Думаю, тепер вона шкодує про свій вчинок.

— Тільки це не поверне мою матір. Скажи, мій батько щось згадував про неї? Можливо, він і її зустрічав в Обителі? — Ейтна підвела голову і зазирнула у вічі Феліції з надією.

— Ні, він не згадував про неї. Скажи, як її звуть? Я спробую розпитати про неї, коли знову вирушу туди.

— Марсібет. А прийомного батька Кадован.

— До речі, щодо візиту до Обителі… — Феліція змовницьки подивилася на подруг. — Мені потрібна ваша допомога.