Розділ 14.1

Феліція

Сонце тільки-но піднялося з-за обрію, виблискуючи на пуховій перині зі снігу, а Феліція з Фірніетом уже стояли біля порталу в Тавії. Три кроки вперед, мить — і вони вже в іншій частині Велланійської Імперії, на Сутінковому острові. У свій минулий візит на острів Феліція ще не підозрювала, що вона рідня Сетірамам, а зараз вона йшла засніженою дорогою у бік лісу і думала про те, яка ж дивна штука це життя. Замислившись, вона не одразу помітила, що вони зупинилися і здивовано подивилася на Фірніета, коли той гукнув її.

— Ти де заблукала? — Фірніет дивився на неї трохи усміхаючись.

— Я ніяк не звикну, що в мені тече королівська кров. Тут, на Сутінковому острові, я особливо гостро відчуваю свій зв'язок із Сетірамами.

— Звичайно, адже тут твоя історична батьківщина. Усі Сетірами, крім тих, що втекли на Землю, народилися на Сутінковому острові.

— Треба б погуляти тут, коли буде час. Я хочу краще вивчити острів. Але це згодом. Давай скоріше знайдемо жрицю. Чого ми зупинились?

— Так портал же, — Фірніет махнув у бік чаші на широкому квадратному постаменті.

Феліція лише зараз звернула на портал увагу. Вона звикла, що в містах вони з колонами та арками, більше схожі на відкриті альтанки, а тут була лише чаша для переміщення. Тому вона не одразу її помітила.

— Ох, пробач, Фіре, я сьогодні неуважна.

— Не виспалась? — у голосі Фірніета пролунала тривога.

— Так, трохи. Я якось дивно почуваюся після повернення з Обителі.

— Ти не звикла до подорожей іншими вимірами, до того ж тебе налякав Повелитель. Нічого страшного, за кілька днів все пройде. Не думай про це. Пішли до порталу, нам треба потрапити в Тоан.

— А ти там бував раніше, у цьому селищі?

— Так, але досить давно і зі жрицями не спілкувався.

— А храм? Ти його бачив?

— Звичайно. Ходімо.

Фірніет узяв Феліцію за руку і вони знову перемістилися через простір. Феліція вже почала звикати до телепортації, але до того, що портал перенесе їх у самі хащі лісу, вона не була готова. Хоч Феліція й знала, що село Тоан знаходиться в лісі, але їй уявлявся негустий ліс, з великими галявинами, схожий, швидше, на парк, а вони опинилися в непроглядній гущавині по коліна в снігу.

— Ми точно туди потрапили? — Феліція злякано схопилася за руку Фірніета і озирнулася.

Над її головою, наскільки вистачало погляду, тяглися вгору величні сосни, а більш низькі ялини оточували їх з обох боків. Вони немов потрапили в капкан, необережні звірята, впіймані підступним лісом.

— Так, — Фірніет ледь посміхнувся і поцілував Феліцію в лоба. — Треба було попередити, що портал знаходиться за межами села. Тут все таке: густий ліс захищає мешканців від зайвої цікавості. Тоанці самі по собі, вони не люблять, коли до них приходять чужі.

— Але ж нас не проженуть?

— Ні, якщо ми у справі прийшли, а не з цікавості. Ходімо.

Фірніет створив вогняну кулю і кинув її їм під ноги, щоб розтопити сніг. Так, пробираючись створеною ними стежкою, вони дісталися високого паркану з товстих дерев'яних кілків і зупинилися перед воротами.