Розділ 13.2

Вночі Феліція спала погано: її переслідував страшний образ Повелителя. Щоразу вона прокидалася, ледве не скрикуючи, але Фірніет крізь сон притискав її ближче і вона знову засинала в його теплих, надійних обіймах. Вранці вони повідомили всім, що покидають Обитель, розповіли про вечірню зустріч із Повелителем.

— Ви ж повернетесь? Не залишите Ірфлу тут? — Валідана пропалювала їх важким поглядом своїх темних очей.

— Повернемося, — підтвердив Фірніет. — Знайдемо жрицю, дізнаємось у неї, як пробудити силу, обміркуємо, що робити з силою Феліції і одразу ж сюди.

— А цілитель для Ірфли?

— Спочатку розберемося з силою поглинання, вирішимо всі питання з вашими Повелителями, а потім приведемо цілителя. Можливо, нам ще неодноразово доведеться пересуватися туди-сюди. Важко загадувати наперед, як усе буде. У будь-якому випадку ми вас не кинемо. У нас, світлих, так не прийнято. Хоча тебе, Валідано, я б із задоволенням залишив тут. З тобою проблем не оберешся.

— Ой, та годі тобі, Фірніете! — Валідана картинно закотила очі. — Повоювали трохи і заспокоїлися.

— Ти темна і характер у тебе не мед, а отже, все одно щось придумаєш.

— У тебе просто упередження проти мене! — Валідана пирхнула і попрямувала до виходу. Біля самих дверей вона обернулася. — Дайте мені знати, коли вони повернуться.

Валідана пішла, а за нею почали збиратися додому і Феліція з Фірніетом. Під цікавими поглядами королівської сім'ї вони створювали портал, як раптом Фірніет дещо згадав.

— Скажіть, комусь із вас Повелителі ставили мітки?

— Так, усім трьом, — відповів Еділан. — Тому ми не можемо відправити Елів разом із вами. А ми з Феллою були на межі життя та смерті, як і Ірфла, тож нам у будь-якому разі дороги у світ живих немає. Валідана могла б без проблем піти, але вона не залишить дочку.

— Повелителі справді можуть затягнути нас сюди за допомогою мітки?

— Я не знаю, Фіре, — Еділан похитав головою. — Мабуть, можуть. Навряд чи вони блефують. Вони ж демони, їх здібності набагато сильніші за наші.

— Що ж, гаразд. Ми підемо. Радий був вас бачити, магу Еділане, і вас, люба принцесо, — Фірніет церемонно вклонився. — Як тільки ми знайдемо всі потрібні відповіді, одразу ж повернемося.

— Ми будемо чекати, — Еділан потиснув Фірніету руку, а Фелла, Елів та Ірфла по черзі обійняли Феліцію.

Фірніет закінчив останні приготування і вітальню осяяло сяйво порталу. Вони вступили в нього, розчиняючись у сріблястому тумані, і знову їх з неймовірною швидкістю потягло, тільки тепер не вниз, а вгору.