Розділ 12.3

— До нас нарешті прибула Феліція з Фірніетом, мамо, — Ірфла підійшла до своєї матері.

— І ви знаєте шлях назад? — Валідана підійшла до Феліції і зазирнула тій просто у вічі. Феліція прийняла її погляд спокійно, без страху. Адже вони більше не вороги. Здається. Їй нема чого боятися.

— Знаємо, — відповів Фірніет. Він підійшов до Валідани та Феліції, затуливши собою кохану від темної королеви. — Але чи варто тебе забирати назад до Велланії?

— Я не нападатиму більше на Феліцію, якщо ти про це. Ми з Феллою помирилися. Я тут багато чого переосмислила.

— Добре якщо так. Але Імператор все ще на тебе злий.

— Я не можу змінити минулого, — Валідана знизала плечима і присіла на диван. — Але, гадаю, Імператорові стане легше, якщо я приведу йому племінницю і повідомлю, що сестра його цілком непогано облаштувалася в Обителі.

— Думаю, ми зможемо переконати його тебе помилувати, коли так, — Фірніет сів навпроти Валідани і посадив Феліцію поряд.

— А як щодо Ірфли? Її можна зцілити?

— Так, я знаю мага з Муірна з цілительськими здібностями. Він допоможе нам.

— Залишилося діло за малим, — на обличчі Валідани з'явилася хитра посмішка. — Віддати Повелителям усі сили поглинання і тоді вони відпустять Ірфлу та Елів назад у світ живих. Ти готова її віддати, Феліціє?

— Я віддала б, але вона в мене прив'язана, самі знаєте.

Еділан підвівся зі свого крісла і вийшов на середину кімнати. Він виглядав стривоженим — щось його дуже непокоїло.

— Не подобається мені ця ідея з силами… — сказав він задумливо.

— Чому? — спитала Валідана. — Жаль розлучатися зі своїм даром?

Еділан похитав головою.

— Не шкода, адже я не користуюсь і ніколи не користувався силою поглинання. Справа взагалі не в цьому. Я боюся того, що Повелителі можуть зробити з нашими силами. Не до добра воно, ой не до добра.

— Може, все обійдеться? — Валідана дивилася на нього з надією. — Хіба ти не хочеш дати шанс нашим дітям на нормальне життя?

— Хочу, але не ціною страждань усіх живих. У мене погане передчуття, Вал. Мені здається, Повелителі задумали щось страшне.

— У будь-якому разі, ми поки що не знаємо, як віддати Повелителям сплячі сили і вже точно — як віддати прив'язану, не вбиваючи Феліцію. Ми можемо просто їм пообіцяти, що зробимо все, як вони хочуть, але нам потрібен час на реалізацію. Раптом нам щось вдасться придумати?

— Все може бути…

Феліція та Фірніет вирішили залишитися на деякий час в Обителі. Вони хотіли вивчити це місце та розібратися із ситуацією, в яку вони влізли. Ірфла показувала їм, що тут і як, розповідала про свої зустрічі з Повелителями. Феліція уважно слухала, а Фірніет постійно робив нотатки у блокноті, ставлячи багато уточнюючих питань. Тільки Ірфла мало що знала, тому після короткої екскурсії вона передала Фірніета в руки свого батька і продовжила прогулянки з Феліцією та Елів.

Одного вечора троє дівчат як завжди сиділи біля річки, яку так полюбила Ірфла. День потихеньку хилився надвечір, тільки небо знову було сіре, навіть не видно, як сонце сідало. Лише темно-фіолетова пляма з тоненькою золотою ниткою на заході говорила, що десь там сонце йде на спокій. Дівчата вже збиралася повернутись до хати, як раптом на горизонті з'явилася самотня постать. Ледве переставляючи ноги, спираючись на різьблений посох, до них наближався древній сивокосий старий.