Розділ 12.2

Фірніет застиг на місці: він дивився на всі очі і не вірив, що знову бачить покійну принцесу Феллінію Велланійську. Він не очікував її тут побачити, коли вирушав зі світу живих. Нехай Ірфла вже розповіла їм, що Фелла з Еділаном теж тут — побачити їх на власні очі було досить дивно.

— Ваша Високосте! — Фірніет низько вклонився принцесі.

— Я так розумію, ви — Фірніет?

Фірніет ствердно кивнув головою.

— А ви дуже подорослішали з нашої останньої зустрічі.

— Ви мене пам'ятайте? — Фірніет підняв на принцесу здивований погляд.

— Звичайно пам'ятаю. І вас, і вашого діда.

— А його тут нема?

Почувши розмови з надвору, із дому вийшов Еділан Сетірам.

— На жаль, ні, — відповів за Феллу Еділан. — Я й сам був би радий з ним поспілкуватися, але майстер Еворан, мабуть, вирішив, що краще піти на переродження.

— Дідуся ніколи не тягнуло до Обителі. Думаю, якби він тут опинився, то лише випадково. Хоча я до останнього сподівався побачити його тут. Що ж, не судилося. Радий вас знову бачити, магу Еділане, — чоловіки потиснули один одному руки. — Розкажете, що тут відбувається?

— Проходьте у дім. Фелла спекла яблучний пиріг до чаю, як відчувала, що будуть гості.

Фірніет пішов слідом за Еділаном в дім, а за ними і всі інші. Розсівшись на дивані та кріслах у вітальні і отримавши по шматку пирога, всі навперебій почали одне одного розпитувати.

— Чому так довго? — перше запитання було від Ірфли.

— Ми ніяк не могли знайти спосіб сюди потрапити, — відповіла Феліція. — Спосіб твоєї матері нам не підходив. А ти чому не сказала, що тут твій батько та сестра Імператора?

— Хотіла зробити вам сюрприз, — Ірфла задоволено посміхалася.

— Сюрприз вдався, — пробурчав Фірніет. — Давайте до справи. Ти хочеш вибратися звідси, Ірфло, так?

— Так. Разом із мамою.

— Якось я не в захваті випускати назад у світ живих Валідану, — Фірніет насупився. Він ще дуже добре пам'ятав, як темна королева полювала на Феліцію. — Багато діл недобрих вона накоїла.

— Мама виправилася. Я ж казала. Вона навіть із Феллою потоваришувала.

— Так, Фіре, — підтримав дочку Еділан. — Забери її, якщо зможеш. Валідані тут не місце. Я ручаюся, вона більше не стане на вас нападати. Вона тепер інша.

Фірніету зовсім не хотілося поступатися, але якщо за Валідану ручався сам Еділан, то вибору не залишалося. Фірніет завжди довіряв своєму вчителю.

— Гаразд.

— Проблема лише в тому, що треба зцілити Ірфлу, — Еділан нагадав про поранення дочки. — Чи ти зможеш це зробити?

— Я — ні, але я знаю людину, яка вміє зцілювати руками.

— Дійсно? — Еділан виглядав здивованим. — Не знав, що у нас є люди з такими здібностями. Давно я не був у Велланії, зовсім відстав від життя.

— У нас і немає. Він із Муірна.

— Тоді зрозуміло. Отже, одна проблема вирішена.

— А є й інші?

— Повелителі, Фіре, — Еділан поставив порожню чашку чаю на стіл і, почекавши, поки Фелла наллє йому ще, продовжив: — Вони тут усім заправляють і ставлять свої умови. Вони хочуть отримати всі існуючі у Велланії сили поглинання, включаючи сплячі, тільки за цієї умови вони дозволять Ірфлі та Вал піти, а ще випустять у світ живих нашу дочку. І ми отримуємо чергову проблему: я чув, що у твоєї подруги, — Еділан кивнув у бік Феліції, — теж є сила поглинання і вона, як і решта її сил, прив'язана до неї насмерть. Так?

— Так, на жаль, — Фірніет знову насупився. Йому дуже не подобалася ситуація, в яку вони влипли. Він уже почав шкодувати, що вони вирушили рятувати Ірфлу. Як би це їм боком не вилізло.

Еділан повернувся до Феліції і звернувся вже до неї.

— Як же так вийшло, що в тебе опинилася моя сила, дівчинко?

Феліція відчула себе ніяково. Мало того, що перед нею сидів її далекий покійний родич, він ще й принцом був. Нехай Феліції не вперше було спілкуватися з особами королівської крові, вона все одно щоразу бентежилась, а той факт, що і в її жилах тече королівська кров, бентежив її ще більше.

— Я ваша далека родичка, Ваша Високосте, — опустивши погляд на підлогу, ніби відчуваючи провину за свою несподівану спорідненість, відповіла Феліція.

— Не називай мене Високістю, я тебе прошу. Просто маг Еділан. Так усі мене звали. Я Високість лише на офіційних заходах. То що за спорідненість така?

Феліція почала говорити, але швидко заплуталася і замість неї продовжив Фірніет. Він розповів про предків Феліції і про те, як вони всі дізналися і підтвердили спорідненість зіллям. Еділан слухав із сумішшю радості та здивування на обличчі. Коли Фірніет закінчив розповідь, Еділан підвівся, присів поруч з Феліцією і міцно її обійняв.

— Ласкаво просимо до сім'ї Сетірамів, дівчинко. Я дуже радий, що мої втрачені родичі знайшлися. Мені завжди було цікаво, що з ними сталося. Виходить, твоя мати була моєю троюрідною сестрою?

Феліція ствердно кивнула. Вона була в певному шоці від того, що принц Еділан поводився з нею як зі старою знайомою. Він не був схожий на принца, він виглядав як звичайнісінька людина.

— Як її звали? Теж на «Е»?

— Так. Її звали Елліною. Тільки мене одну з нашого роду названо не за традицією. Навіть моїх троюрідних сестер, онучок другого сина Емрана, звуть на «Е».

Розмови про родинні зв'язки несподівано перервала Ірфла. Вона підскочила з дивана, ледь не проливши на себе чай і закричала на всю кімнату.

— То це і з тобою ми родички, Феліціє?

— Саме так, — Феліція посміхнулася. Її розвеселила бурхлива реакція Ірфли.

— Я у цілковитому захваті! — Ірфла поставила чашку на стіл і кинулася обіймати Феліцію. — А я ж тебе мало не вбила.

— Все в минулому.

Атмосферу загальної радості розвіяв невдоволений голос.

— А що це тут за зібрання, а мене навіть не запросили?

Феліція здригнулася і обернулася на голос. У дверях стояв до болю знайомий силует темної королеви.