Розділ 12

Феліція

Щойно її ноги відчули землю, Феліція прийшла до тями. Фірніет був поруч і підтримував її за талію, вони більше нікуди не падали. Зробивши кілька глибоких вдихів, Феліція озирнулася: перед нею стояла здивована Ірфла та незнайома світловолоса дівчина.

— Не минуло й півроку! — пирхнула Ірфла.

— Я теж рада тебе бачити, Ірфло, — Феліція усміхнулася. Вона була, рада що з Ірфлою все гаразд.

Зробивши кілька невпевнених кроків вперед на все ще тремтячих від хвилювання і переміщення ногах, Феліція схопила Ірфлу в обійми. У них все вийшло. Вони знайшли її.

— Познайомся з моєю черговою сестрою, Фел, — Ірфла кивнула у бік світловолосої дівчини. — Це Елів. Вгадаєш, чия вона дочка?

— Еділана Сетірама, — на обличчі Феліції з'явилася хитра усмішка.

— Це зрозуміло. А тепер вгадай її матір.

— Я не вивчала особисте життя твого батька, — Феліція знизала плечима. — Фірніете, може, у тебе є якісь припущення?

— Я не так близько знав Еділана. Не чув ні про кого іншого, крім матері Ейтни, — Фірніет похитав головою. Він теж не міг уявити, хто мати Елів.

У чорних очах Ірфли танцювали лукаві вогники. Вона навіть потирала руки у передчутті реакції на особистість матері Елів.

— Ну ж бо, Фірніете, — Ірфла сподівалася, що її гості самі здогадаються, — придивіться уважніше. Невже, крім мого батька, Елів вам нікого не нагадує? Подивіться в її очі! У кого ще були такі самі?

Ірфла дала досить вагому підказку і до Фірніета, нарешті, дійшло, кого вона мала на увазі. Піднявши від подиву брови, він уточнив:

— У Фелли були такі. Але ж не може вона бути її матір'ю?.. У Фелли не було дітей.

— А ось тут ви помиляєтесь.

Задоволена зробленим ефектом, Ірфла розповіла Феліції та Фірніету всю історію Фелли. Вислухавши до кінця, вони не знали, що й сказати. Феліція вже просто була вражена самим фактом, що Феллінія Велланійська, від якої вона отримала силу, знаходиться тут, а Фірніет дивувався тому, як мало він знав про Обитель неупокоєнних.

— Як це все дивно, — тільки й міг сказати Фірніет.

— Ми вам ще багато дивовижного можемо розповісти, але не тут. Ходімо в дім. Батько буде радий вас бачити. І Фелла теж, — Ірфла взяла під руку Феліцію і потягла її вперед, не чекаючи на інших.

Феліція дивилася на всі очі, вбирала кожну деталь цього нового для неї виміру. Їй усе було цікаво: дерева, рослини, навіть камінці під ногами. На її подив вимір виглядав досить звичайним: вона очікувала, що тут буде похмурий світ і привиди заблукалих душ.

— У деяких місцях саме так і є, — пояснила Ірфла, коли Феліція поділилася з нею своїми спостереженнями. — Коли я потрапила сюди, то опинилася в похмурому сірому світі, з мертвою рослинністю та залишками душ. Сама по собі Обитель похмура, але магія допомагає створити на мертвій землі цілющі оазиси. В одному з таких ми живемо.

— Твоя мати теж тут живе? — Феліції не хотілося знову бачити Валідану. Хто б у здоровому глузді захотів бачити того, хто намагався тебе вбити?

— Вона живе з моїми дідусем та бабусею, а я з батьком, сестрою та Феллою. Мама іноді приходить до нас у гості. Але ти не бійся, вона тобі вже нічого не зробить.

— Вона знає, що ти мене покликала?

— Знає. Мама сподівається, що ти зможеш мене витягти звідси. Вона більше не хоче боротися. Вона і з Феллою помирилася. Потойбічне життя змінює людей.

Ірфла привела Феліцію з Фірніетом до гарного двоповерхового будиночка з садом, у якому зараз працювала рудоволоса жінка.

— Це вона… — прошепотів Фірніет, наздогнавши Феліцію з Ірфлою. — Це справді вона. 

Фірніет застиг на місці: він дивився на всі очі і не вірив, що знову бачить покійну принцесу Феллінію Велланійську. Він не очікував її тут побачити, коли вирушав зі світу живих. Нехай Ірфла вже розповіла їм, що Фелла з Еділаном теж тут — побачити їх на власні очі було досить дивно.

— Ваша Високосте! — Фірніет низько вклонився принцесі.

— Я так розумію, ви — Фірніет?

Фірніет ствердно кивнув головою.

— А ви дуже подорослішали з нашої останньої зустрічі.

— Ви мене пам'ятайте? — Фірніет підняв на принцесу здивований погляд.

— Звичайно пам'ятаю. І вас, і вашого діда.

— А його тут нема?

Почувши розмови з надвору, із дому вийшов Еділан Сетірам.

— На жаль, ні, — відповів за Феллу Еділан. — Я й сам був би радий з ним поспілкуватися, але майстер Еворан, мабуть, вирішив, що краще піти на переродження.

— Дідуся ніколи не тягнуло до Обителі. Думаю, якби він тут опинився, то лише випадково. Хоча я до останнього сподівався побачити його тут. Що ж, не судилося. Радий вас знову бачити, магу Еділане, — чоловіки потиснули один одному руки. — Розкажете, що тут відбувається?

— Проходьте у дім. Фелла спекла яблучний пиріг до чаю, як відчувала, що будуть гості.

Фірніет пішов слідом за Еділаном в дім, а за ними і всі інші. Розсівшись на дивані та кріслах у вітальні і отримавши по шматку пирога, всі навперебій почали одне одного розпитувати.

— Чому так довго? — перше запитання було від Ірфли.

— Ми ніяк не могли знайти спосіб сюди потрапити, — відповіла Феліція. — Спосіб твоєї матері нам не підходив. А ти чому не сказала, що тут твій батько та сестра Імператора?

— Хотіла зробити вам сюрприз, — Ірфла задоволено усміхалася.

— Сюрприз вдався, — пробурчав Фірніет. — Давайте до справи. Ти хочеш вибратися звідси, Ірфло, так?

— Так. Разом із мамою.

— Якось я не в захваті випускати назад у світ живих Валідану, — Фірніет насупився. Він ще дуже добре пам'ятав, як темна королева полювала на Феліцію. — Багато діл недобрих вона накоїла.

— Мама виправилася. Я ж казала. Вона навіть із Феллою потоваришувала.

— Так, Фіре, — підтримав дочку Еділан. — Забери її, якщо зможеш. Валідані тут не місце. Я ручаюся, вона більше не стане на вас нападати. Вона тепер інша.