Розділ 10.3

— Та має ж бути якийсь спосіб?.. — Феліція опустила голову на стіл і заплющила очі. Чергова книга не принесла жодних результатів і вона насилу вже стримувалася, щоб не розчаруватися. — Нехай навіть натяк?

Фірніет відірвався від своєї книги і підняв на неї очі.

— Має, але його нема. Вже досить давно, кілька століть, як люди перестали вивчати Обитель неупокоєнних. Ще років 300 тому маги активно вивчали Обитель, зараз вона нікому не цікава. Туди просто тікають при раптовій смерті — випадково чи з сильним наміром. Вважається, що якщо ти дуже тримаєшся за життя і не хочеш помирати, якщо цілеспрямовано в останні хвилини думаєш про Обитель, то туди й потрапиш. Це єдині знання, що залишилися у нас від давніх дослідників. Я не знаю, чому зник спосіб переміщення між реальним світом і Обителлю, може його спеціально знищили, але його немає і все. Навіть натяку на те, як його можна було б створити.

— А ти не думав просто спробувати, Фіре? Створити зілля, яке перемістить, як Валідана, або відкрити портал. Ти ж талановитий маг, у тебе все вийшло б.

— Можна десятки років пробувати щось створити і не отримати результатів, — Фірніет відсунув книжки і приніс чаю, що означало — робота на сьогодні закінчена. — Не думаю, що Валідана швидко створила своє зілля. Мені здається, їй знадобився не один рік, перш ніж вона знайшла потрібні складові. Я думав над тим, щоб створити якесь зілля, але в нас не вийде. Усі відомі мені інгредієнти, які вміють переміщати, не спрацюють із Обителлю. Я проаналізував усе, що міг. Валідані допомогла темна магія. Вона пов'язана з Обителлю, з Першим розломом, тож у неї все вийшло. У нас так не вийде. Зілля — не варіант.

— А портали? — Феліції дуже не хотілося втрачати надію, але вона вже вислизала з її рук. — Навіть я, не маючи жодних знань про магію, зуміла створити портал із Землі до Велланії. Невже ти не можеш вигадати ритуал, який перемістив би нас в Обитель?

Посміхнувшись, Фірніет простяг руки через стіл і взяв долоні Феліції у свої. Він ніжно гладив її пальці, заспокоюючи, але Феліція була на межі відчаю. Вони так довго шукали спосіб і не було жодних результатів, що сил триматися і вдавати, що все добре вже не було. Коли вони взялися за пошуки, Феліції здавалося, що за тиждень, найбільше — за місяць, їм вдасться відшукати шлях до Обителі чи бодай якісь підказки. Але минуло два місяці, а вони стояли там же, де й починали.

— Ох, Феліціє, ти все ще думаєш, що магія всесильна? Вона — така ж наука, як і інші, і опановувати її — велика праця. Я чудовий фахівець із зіль та зачарування, розбираюся в інших магічних світах, непоганий у бойовій магії, але я не можу знати всього. Я вмію переміщатися між реальними світами, знаю, як потрапити безтілесним духом в астральні світи, але тільки не в світ, де люди мешкають після смерті. Що Обитель неупокоєнних, що Колиска — це не ті світи, в які можна легко потрапити. Вони захищають себе і своїх мешканців, інакше порушився б природний перебіг життя. Люди повинні вмирати, а живі повинні сумувати за померлими, а не відвідувати їх кожні вихідні у потойбічному світі, поки ті не переродяться заново. Навіть у ті часи, коли знали спосіб для живих проникнути в Обитель, ним рідко користувалися. Гадаю, там не лише портал чи зілля придумати складно, а й сам процес забирає багато магічної енергії. Створення власного порталу завжди енерговитратний процес. До того ж, я не настільки добре вивчав портали, щоб самому знайти ритуал.

— Отже, треба знайти того, хто їх добре вивчив.

— Як же у тебе все просто, Феліціє! — Фірніет стиснув її руки у своїх.

— Так а навіщо ускладнювати? — Феліція спробувала посміхнутися, але її губи тремтіли — вона так не хотіла втрачати надію, але вже втомилася боротися. Вона не звикла до довгої боротьби без результатів, їй потрібен був хоча б маленький промінчик у цій безпросвітній темряві. — То ти знаєш того, хто міг би допомогти нам?

— Знав би — давно звернувся б, — Фірніет похитав головою. Усередині Феліції все готове було обірватися.

— А Кетта Віралані? Адже ти розповідав, що вона сама знайшла зворотний шлях у Муірн із Землі, коли звичний ритуал не спрацював.

— Кетта витратила на створення єдиного робочого порталу цілих 8 років! — Фірніет підвівся з-за столу і заходився міряти кроками кімнату. Він теж нервував, теж втрачав надію. — Вона не такий великий фахівець з порталів. У Кетти просто мотивація була висока — вона додому хотіла повернутися.

— Але ж після того вона не раз переміщалася між Землею та Муірном без проблем. Ритуал для створення порталу більше не змінювався чи хтось їй допоміг?

— Я не знаю. Щиро кажучи, не питав.

— То, може, варто спитати?

Феліція теж підвелася і, підійшовши до Фірніета, взяла його за руки, зазирнула у вічі. Вона вірила в нього, знала, що він повинен знайти спосіб проникнути в Обитель, вона не могла дозволити ні йому, ні собі втратити надію і зневіритися.

— Добре, — Фірніет притиснув її до себе, поцілував у маківку. — На зимових канікулах вирушимо до Муірна і розпитаємо Кетту. Може, вона справді когось знає.

— А чому не зараз? — отримавши маленький промінчик надії, Феліція стала нетерплячою, вона не любила чекати, очікування її вбивало.

— Бо зараз тобі треба зосередитись на іспитах, а мені на роботі. Два тижні нічого не вирішать.

— Хіба навчання зараз таке важливе?

— Важливе. Особливо тобі, Фел. В академії навчаються лише три роки, цей рік останній. Тобі потрібно отримати якнайбільше знань та навичок, щоб легше тут жилося.

— Але ж я маю персонального вчителя, — Феліція лукаво підморгнула і потяглася до губ Фірніета, щоб поцілувати. Він відповів на її поцілунок, але швидко відсторонився.

— Ти мене не проведеш! — Фірніет погрозив їй пальцем. — Тобі треба багато вчитися. Я не хочу, щоб ти постраждала через брак знань. Будь ласка, Фел, постарайся. В тебе великий потенціал.

— Гаразд, умовив, займусь навчанням. Що ще мені залишається?..