Розділ 9.1

Ірфла

Я не знала, чи вдалося мені дійсно проникнути в сон Феліції, чи мені це наснилося, бо я дуже хотіла. Фелінія мене переконувала, що все вийшло, але я все одно трохи сумнівалася. Повірю тільки, коли побачу Феліцію тут. Сподіваюся, їй удасться знайти шлях сюди. Мамине зілля їй навряд чи підійде, вона використала темну магію для його активації, але ж шлях до Обителі не може бути втрачений. Фірніет Діманні якраз та людина, що зможе його відшукати. Він розумний і має купу можливостей, зв'язків, аж до Імператора. Тож я правильно зробила, що вирушила в сон саме до Феліції. Тільки вона зможе нам допомогти. Не тільки тому, що вона має можливість, вона має і бажання. Вона не покине мене тут, вона не така.

— Розкажи мені про цю Феліцію, — попросила вранці Феллінія. Ми якраз закінчили сніданок і я вийшла з чашкою чаю в сад, а вона вислизнула за мною. У мене було дивне відчуття, що Фелла хоче зі мною потоваришувати і що ще дивніше: здається, я була не проти.

— Феліція Фульмінаррі, народилася в момент вашої смерті на Землі. Перемістилася до Велланії на початку осені і тоді в ній почали проявлятися ваші сили. Тільки в ній чомусь опинилася ще й сила поглинання.

— Заборонена сила? Але звідки? Хіба хтось, крім Сетірамів, з нею залишився? — Феллінія дивилася на мене широко розплющеними від здивування очима. — Повелителі казали, що всі носії цієї сили або мертві, або тут, або вона спляча. А спляча тільки в Сетірамів і те не у всіх.

— Я не знаю, звідки у Феліції її сила. Вона сама не знає. Вона відкрила її, коли проходила ритуал повного розкриття магічного потенціалу.

— Так, він відкриває в людині всі приховані сили, але якщо моя сила пішла до цієї твоєї Феліції, то виходить, і в мене могла бути спляча сила поглинання? — Феллінія виглядала розгубленою. — Але я ніколи не чула, щоб у нашому роді хтось її мав.

— Може, до Феліції ще чиясь сила прилипла, — я поставила допиту чашку на столик і, притулившись до перил тераси, дивилася вдалечінь — на вкриті зеленню гори, що височіли навколо, захищаючи дім батька та Феллінії від решти світу. — Яка взагалі різниця?

— Ти дійсно думаєш, що до однієї й тієї ж людини в немагічному світі могли прилипнути сили від двох різних людей? — Феллінія похитала головою. — Я сумніваюся. Твій батько точно сили не викидав, його родичі також.

— А з інших світів? Наш же не єдиний, де мають поглинання, — продовжувала я сперечатися. Швидше за все, Феллінія мала рацію, але мені хотілося подискутувати.

— Все одно, надто великий збіг.

— А ваші Повелителі багато про силу поглинання та їхніх власників знають?

— Думаю так. Вона їх більше за інші сили цікавить.

— Я можу з ними побачитись?

— Не тільки можеш — тобі треба з ними побачитися, Ірфло.

— Тоді відведіть мене до них. Чи треба чекати особливого запрошення?

— Ні. Після обіду твій батько відведе тебе до них.

Феллінія забрала мою порожню чашку і повернулася в дім, а я все стояла і дивилася вдалечінь. Гори були такими прекрасними, вони манили пройтися їх вершинами, знайти таємні стежки і приховані куточки, поглянути на світ зверху, як вони, а не знизу, як нікчемна комашка. Якщо не зможу повернутися у світ живих, гадаю, звикну до Обителі. Тут гарно. Страшно було лише на самому початку.