Розділ 8.2

— Чудово! Що б ми без тебе робили, Ліссі! — від подяки Фірніета вже немолода служниця трохи зніяковіла. — Ми візьмемо лише пасмо волосся. Медальйон нам не потрібен. І будь ласка, скажи Його Величності, що ми взяли щоденник принцеси.

— Може, тоді вам справді варто його взяти? — Ліссі дістала з іншої шухлядки два зошити в шкіряній палітурці. — Тут особистий щоденник принцеси та її записи з навчання. Може, вам воно знадобиться. А то раптом Імператор попросить показати який зошит ви взяли, а у вас нічого немає. Ще подумає, що ви щось вкрали.

— Так, справді, — погодився з нею Фірніет. — Я якось не подумав. Дякую тобі за допомогу, Ліссі.

— Ой, та нема за що, — остаточно зніяковіла служниця. — Рада була вам допомогти.

Вже в коридорі, проводжаючи їх, Ліссі наважилася поставити запитання.

— Магесо Феліціє, а це правда, що ви володарка сил принцеси? У палаці інші слуги пліткували, але я не була певна, що правильно все зрозуміла.

— Так, мені дісталися сили Феллінії.

— Але ж ви не її переродження?

— Ні, ну що ви.

— Ох, магесо Феліціє, що це ви до мене на «ви» звертаєтесь? Я ж проста служниця.

— Я якось не звикла до незнайомих людей старших за мене звертатися на «ти».

— Феліція народилася в іншому світі, немагічному, — пояснив служниці Фірніет. — Там інші традиції, порядки.

— Тоді зрозуміло. Але ви, майстре Фірніете, розкажіть їй про наші порядки, щоб у незручну ситуацію не потрапила. Добре я, я все розумію, а хтось же образитися може.

— Звичайно, Ліссі, — посміхнувся Фірніет. — Так і зроблю.

Не встигли вони вийти за межі королівського палацу, як Феліція почала ставити Фірніету питання.

— Я не розумію, чому ти до Ліссі звертаєшся на «ти» тоді, як вона до тебе на «ви»? Вона ж старша.

— Справа не у віці. Вона служниця, я ж відомий, шанований маг.

— А вона що не шанована?

— Зрозумій, Феліціє, у нас так заведено: до слуг звертаються на «ти» незалежно від віку. До торговців і всякого роду працівників — коли як, але не до слуг. Вони одне з одним за віком чи ступенем знайомства самі можуть визначати, як звертатися і все.

— Але ж хіба це справедливо? — обурилася Феліція. Їй не подобалося, що тут так принижують простих людей.

— Справедливо чи ні, але так заведено, — знизав плечима Фірніет. — Такими є наші традиції.

— Але хіба у вас суспільство так суворо ділиться за станами? Я думала, є імператорська та королівські сім'ї та решта народу і там усі рівні.

— Це не так, Феліціє. Так, є певною мірою аристократи — всі, в кому тече королівська кров, потім є талановиті маги — або дослідники, або вчителі, далі йдуть бойові маги — особиста армія Імператора і королів, потім робітники, торговці і загалом більшість населення і після них слуги. Такий поділ стався не лише через аристократичне походження, а й через різний магічний рівень. У слуг він дуже низький, тому вони й ідуть прислужувати, оскільки здобути хорошу освіту не можуть і іншого виходу вони не мають. Ми не принижуємо слуг, ні, просто так заведено з ними спілкуватися.

— Не подобається мені все це, — зітхнула Феліція.

— Я навіть про це й не думав. Ось у Муірні все інакше, там більше наближено до твого світу. Якось побуваємо там, думаю, тобі сподобається.

Після повернення до академії Феліція з Фірніетом одразу взялися за приготування зілля. Воно було складним і готувати його потрібно було уважно і довго, так що впоралися вони, коли годинник перевалив за північ.

— Дивись, Фел, — перед ними на столі стояли дві ємності з каламутною коричневою рідиною, — цей склад реагує на частинки тіла людини, зазвичай ми використовуємо волосся. Якщо між людьми спорідненості немає, то зілля забарвлюється у червоний колір. Якщо спорідненість є, то в синій або блакитний. При цьому чим ближче спорідненість, тим світліший колір. Наприклад, у батьків і дітей, братів і сестер колір зілля блакитний, у бабусі з онукою або племінниці з тіткою синій. У далеких родичів колір зілля може набути фіолетового кольору, оскільки він є проміжним між червоним і синім.

— Я так розумію, ми розраховуємо на фіолетовий?

— Так, але спершу перевіримо на нас із тобою, щоб переконатися чи зілля робоче.

Фірніет кинув в одну з ємностей із зіллям спочатку своє волосся, потім волосся Феліції. На їхніх очах зілля почало плавно змінювати колір, перетворюючись з непривабливо бурого на насичено червоний.

— Як бачиш, працює. Ми не родичі, — Фірніет посміхнувся. — А тепер перевіримо твою спорідненість із Еділаном Сетірамом. Давай ти, кидай волосся, тільки по черзі.

— Не має значення, чиї першими?

— Не має.

Феліція кинула у зілля своє волосся, а потім — Еділана Сетірама. Зілля знову почало змінюватися. Із завмиранням серця вона вдивлялася, але коли зілля перестало змінюватися, то розгубилася.

— Не розумію, що це означає…

Це зілля не набуло насичено червоного кольору, як попереднє, але й до фіолетового йому було далеко. Воно було винного кольору з легким пурпуровим відливом.

— Якщо колір відрізняється, значить, частка спорідненості може бути, але в мене є сумніви. Не завжди легке відхилення означає наявність спорідненості.

— Що ж нам тепер робити?.. — засмутилася Феліція. Вони стільки часу та зусиль витратили, щоб здобути пасмо волосся Еділана та приготувати зілля, але все марно.

— Я думаю, зілля недостатньо сильне, — висловив припущення Фірніет після уважного вивчення кольору зілля. — Далекі родинні зв'язки не завжди дають ясний результат.

— То давай зробимо краще! Чому ми взагалі одразу не зробили сильне? — здивувалася Феліція. — Навіщо було марнувати стільки часу?

— Щоб перевірити. Невелика різниця є, а отже, можна працювати далі, — пояснив Фірніет. — Проблема в тому, що у Велланії немає потрібних інгредієнтів для сильнішого зілля.

— Зате є у Муірні, — зрозуміла Феліція. Фірніет ствердно кивнув головою. — Ця твоя знайома Кетта зіллєвар, так?