Розділ 7.2

— Фіре, мені Ірфла снилася! — розтривожена раптовою гостею уві сні, Феліція прокинулася напрочуд рано і наполегливо намагалася розбудити коханого.

— І що? — відмахнувся Фірніет, повертаючись спиною до Феліції. Він хотів ще трохи поспати. — Люди часто один одному приходять у сни.

— Але вона сказала, що справді перебуває у моєму сні! Все здавалося настільки ясним і справжнім, ніби я наяву її бачила. У мене раніше не було таких яскравих снів.

Фірніет неохоче повернувся до Феліції і розплющив очі.

— Вона ще щось казала? — сонно спитав він.

— Повідомила, що вона з матір'ю в Обителі неупокоєнних та просила знайти для них спосіб повернутися.

— Ми ж над цим працюємо, ось воно тобі й наснилося, — пробурчав Фірніет. — Чому стільки галасу?

— Я ж кажу: сон був таким реальним, що мені здавалося, ніби Ірфла справді проникла в нього. Чи в цьому світі такого не буває? За допомогою магії можна поринути в чужий сон чи ні?

— Загалом можна, — зітхнув Фірніет. — Однак це не привід будити мене так рано, Феліціє. Спочатку ти півночі не даєш заснути, а потім будиш ні світ ні зоря! А мені цілий день заняття вести, а потім ще зілля для аптекаря готувати.

— Ну пробач, Фіре, я просто дуже схвильована… — притулившись до коханого, Феліція провела рукою по його волоссю, торкнулася губами його шиї. — У мене теж і заняття сьогодні, і реферат, і твої зілля, а день такий короткий. Потрібно більше кави та прохолодний душ! Відмінно бадьорить. Вставай!

— Сама вставай, — пробурчав Фірніет, — а я ще хвилин 15 полежу.

Освіжившись у душі, Феліція остаточно розбудила Фірніета і вислизнула з його кімнат, поки інші студенти не почали прокидатися. Вона, звичайно, дуже ризикувала постійно залишаючись у Фірніета, але не могла відмовити собі в задоволенні засинати поряд із коханим.

Увійшовши до їх з Майренн кімнати, Феліція виявила, що подруга ще спала.

— Така рань, а ти вже на ногах… — Майренн теж не зраділа ранньому пробудженню.

— Яка рань? За півгодини вже снідати можна йти.

— Але перша пара почнеться лише за годину… — Майренн накрилася ковдрою з головою, але Феліція стягла її.

— Поговорити треба.

Феліція виглядала так серйозно, що Майренн через силу скинула з себе сон і сіла на ліжку.

— Щось сталося?

— Сталося те, що я належу до королівського роду. Здається.

Майренн звично округлила очі від подиву, її сонливість тут же як рукою зняло. Вона слухала історію Феліції про її ймовірну спорідненість із Сетірамами не промовивши жодного слова. Навіть коли Феліція закінчила, вона не знала, що казати.

— Нічого собі… — єдине, що Майренн змогла із себе видавити.

— Ось і я шокована. Ще два місяці тому я жила звичайнісіньким життям без магії на Землі, а потім опинилася тут і стала власницею сил загиблої принцеси. Тепер виявляється, що я не тільки силами принцеси володію, а й сама певною мірою принцеса. Якщо я нею, звичайно, вважаюся за такої дальньої спорідненості.

— Усі, в кому тече королівська кров, вважаються принцами та принцесами, навіть якщо це побічна гілка. Ти єдина дочка, онука старшого сина людини, чий батько колись був королем. Так що ти принцеса, так, Фел. Вітаю, — Майренн посміхнулася і поплескала подругу по плечу.

— Ти так легко в родинних стосунках розібралася, — Феліцію здивувала кмітливість Майренн, вона завжди плуталася у всіх цих родинних зв'язках.

— Ми з дитинства у школі вивчаємо всі родинні зв'язки Імператора та королів, знаємо і своїх предків. У нас так прийнято, ми шануємо наше коріння, ми пам'ятаємо наш рід.

— Треба буде мені все записати, щоб не заплутатися у своїх родинних зв'язках. Якщо, звісно, все підтвердиться, — Феліція все ще сумнівалася у спорідненості із Сетірамами, хай усе і говорило — вони твоя рідня. Складно повірити, що ти королівської крові, коли все життя прожила звичайним смертним.

— Та там не більше 5% ймовірності, що ви з Фірніетом помилилися! — Майренн зіскочила з ліжка і попрямувала в бік душу.

— Неважливо. Я все одно сумніватимуся до останнього. Тільки ти нікому не кажи. Добре, Майрі?

— Я колись розбовтувала твої секрети? — Майренн навіть образилася трохи.

— Ні. Просто все дуже серйозно.

— Я знаю, Фел, я знаю. Нікому ні слова! — пообіцяла Майренн. Вона вже майже зайшла до ванної кімнати, але раптом зупинилася. — Але тобі самій слід розповісти Ейтні.

— Навіщо? — не зрозуміла Феліція. Нехай вони добре спілкувалися з Ейтною, але не встигли достатньо зблизитися, щоб секретничати.

— Не гальмуй, Феліціє! Ейтна ж дочка Еділана Сетірама! Нехай далека, але вона твоя родичка.

— А й справді, — Феліція тільки зараз усвідомила, що вони з Ейтною рідня. І тут до неї дійшло ще щось: — Стій, Майрі! Тоді й із Ірфлою ми теж родички! Оце так поворот…

— Точно. Гаразд, ти поки посидь, обміркуй усе, а я швиденько в душ.

Феліція втомлено опустилася на своє ліжко. Акуратно застелене, забуте нею, воно так і манило у свої обійми. Феліції зовсім не хотілося думати про своїх родичів, голова й так йшла обертом. Вона вирішила прилягти на декілька хвилин, поки Майренн милася, заплющила очі і несподівано для себе знову заснула.