Розділ 6.3

Бабуся не стала з нами заходити. Вона сказала, що піде до діда і повернеться за нами за кілька годин. Зрозуміло, що вона почувала себе не у своїй тарілці поруч зі світлими магами. А я… А я не знала, що й відчувати. Ось переді мною стояв мій батько, на якого я все життя ображалася і тільки нещодавно дізналася, що він ні в чому не винен, а кашу заварила моя мати. Я звикла жити без батька і не варто було, мабуть, уже щось міняти, але тихий голос усередині мене шепотів, що треба спробувати. Адже не кожному випадає шанс зустріти померлого батька.

— З чого почнемо? — запитав мій батько, коли ми всі розташувалися в їхній затишно обставленій вітальні, а на столику перед нами з'явилося домашнє печиво та чашки з чаєм. Не королівський палац, але й не занедбані руїни — невеликий, добре обставлений будинок радував око і тішив серце.

— Як вийшло, що Елів тут народилася і виросла? Я завжди думала, що в Обителі неупокоєнних люди не старіють, — мене більше всього хвилювала історія сестри.

— Фелло, ти розкажеш? — звернувся до своєї принцеси батько. Чи то він не хотів сам мені все розповідати, чи то вона знала краще.

— Так, — Феллінія кивнула і, зробивши великий ковток чаю, почала свою розповідь. — Я була вагітна, коли все сталося. Я розуміла, що не виграю битву з Валіданою. У мене був один вихід: викинути силу і піти в Обитель неупокоєнних. Я не знала, що стане там з моєю ненародженою дитиною, але я сподівалася, що зможу так її вберегти. Якби я здалася і померла, то Валідані дісталася б моя магія, а я і моя дитина загинули б. Я ризикнула і витратила останні сили не на битву, а на примарний порятунок: викинула сили та перемістилася до Обителі. Опинившись тут, я зустрілася з Повелителями — вони дуже здивувалися, що сюди потрапила людина без магії. Зазвичай люди, що викинули сили, гинули, а я зуміла переміститися в Обитель. Мабуть, мені допомогла магія доньки. Я домовилася з Повелителями, щоб Елів народилася тут і виросла, а натомість пообіцяла їм її сили та сили Еділана, коли він сюди потрапить. Я мусила його сюди привести. Такою була моя з ними угода. Іноді з ними можна домовитися на особливі умови, але й плата тоді нестандартна. Ми проживемо тут тихо до старості, а потім перейдемо до Колиски на переродження. Ось і вся історія.

— А хто такі ваші Повелителі? — я пригадала, що їх уже згадувала бабуся, але вона пішла, а мені хотілося дізнатися про все зараз, хай і не дуже приємно було розмовляти з Феллінією. Надто довго мати налаштовувала мене проти неї і я звикла бачити у Феллінії зло, жінку, яка вкрала у мене батька, тоді як злодійкою виявилась моя мати.

— Повелителі — господарі цього місця, — пояснила Феллінія. — Вони створили Обитель неупокоєнних, щоб харчуватись силами тих, хто хоче ще трохи пожити. Сили все одно розчиняються після смерті людини і повертаються в першоджерело, тож людям все одно кому їх віддавати — Повелителям чи першоджерелу. Щоправда, зазвичай сили віддають, коли закінчують життя в Обителі, але ми мали особливу умову через доньку. Втім, тут і без магії непогано живеться.

— А що Повелителі роблять з усією цією силою?

— Підтримують життя Обителі. Потрібно багато магії, щоб вона могла існувати.

— А яка їм вигода в існуванні Обителі? — мені здавалося підозрілим, що якісь магічні сутності з доброти душевної створили вимір для небажаючих вмирати. Напевно, у них є приховані мотиви.

— Ось цього я не знаю, — Феллінія знизала плечима.

— У них має бути якийсь прихований мотив, — висловила я свої сумніви вголос. — Мені так здається…

— Може, він і є, — погодився батько. — Тільки ми ніколи про це не думали.

— А як зустрітися з ними?

— Якщо ти їх зацікавиш — самі знайдуть. Якщо ні — то я відведу.

— А ти так само, як і моя бабуся, відчув, що ми тут чи побачив у цих ваших порталах?

— Елів відчула. У неї тільки частину сил забрали Повелителі, у мене — всі. Без них неможливо відчути, що сюди прибув хтось із родичів. Ми потім вже подивилися в порталах, щоб переконатися і побачили вас, тоді Елів і зголосилася вас привести.

— А що собою являють ці портали? — продовжувала я сипати запитаннями. Якщо я тут застрягла, то треба знати, як влаштований тутешній світ.

— Вода із зачарованого озера показує світ живих, — пояснив батько. — Ми наливаємо її в чаші чи інші посудини та спостерігаємо за близькими.

— Жах! — думка про те, що за мною постійно стежили, лякала мене до чортиків. — А як же особисте життя?

— Не хвилюйся, вода не показує людину, якщо вона роздягнена, приймає ванну або робить ще щось непризначене для сторонніх очей.

Я видихнула з полегшенням. Ну, якщо так, тоді можна.

— А що зі снами? — мама приєдналася до нашої розмови. — Як поринути в сни живих людей?

— Потрібен чай і кристали, — відповіла Феллінія. — Я приготую до завтрашньої ночі.

— Добре, тоді ми підемо, — мама підвелася й потягла мене за руку. Мені теж довелося підвестися, хоч я й хотіла ще залишитися.

— Бабуся ще не прийшла, — я спробувала їй заперечити, але, схоже, мамі хотілося якнайшвидше звідси піти.

— Гадаю, я сама її знайду.

Мама кивнула батькові на прощання і потягла мене до виходу. Я тільки-но встигла махнути Елів, як уже опинилася надворі. Я висмикнула долоню з маминої руки і невдоволено поплелася позаду.