Розділ 6.2

Вони стояли і дивилися один на одного, не знаючи, що сказати. Я теж мовчала, краєм ока розглядаючи батька. Ми не дуже були схожі, хіба що формою очей і брів, і Ейтна так само, ми обидві більше від матерів взяли. А ось Елів була на нього сильніше схожа.

— А зі мною привітатись не хочеш, Валідано? — мовчанку, що незграбно повисла над нами грозовою хмарою, порушила принцеса Феллінія, підійшовши до нас.

— Не чекала, що побачу тебе знову, — хмикнула мама і відпустила мою руку.

— А я підозрювала, що ти рано чи пізно тут опинишся.

Батько відразу встав між ними, але повернувся у бік своєї Феллінії.

— Тільки без бійок, дівчатка, я прошу.

— Її зусиллями я зосталася без магії, Еділане. Мені залишається хіба що їй волосся повисмикувати. Тільки немає дурних пертись на темну магесу з голими руками. Та й я не в образі. У нас тут цілком непогане життя, чи знаєш, Вал, — Феллінія з особливим наголосом вимовила звернення «Вал», ніби посміюючись з певної симпатії батька до моєї матері. Може, він і не кохав маму, але ставився до неї тепло. Мені так здалося.

— Я за вас дуже рада, — у голосі мами радості зовсім не відчувалося. — Тільки я назавжди залишатися тут не хочу. Ти знаєш, як звідси вибратись?

— А навіщо ти сюди прагнула потрапити, як не хочеш залишатися? — здивувалася Феллінія. — Треба було вмирати, як зазвичай.

— А з чого ти взяла, що я померла? — мама навіть розреготалася. — Я сюди просто втекла. Від твого мстивого братика. Він, чи знаєш, досі мені спокою не дає.

— А що ти хотіла? Вбила мене і думала, що тобі це подарують?

— Звісно, не думала. То ти шлях назад знаєш?

— Ні. Сюди не так часто тікають живі. А нам, тим, хто помер або був смертельно поранений, дорога тільки до Колиски на переродження. Нам за щастя тут дожити свого віку. У Колиску ми поспішати не хочемо, а повернення назад нам замовлено. Древні знали спосіб втекти, але я ним ніколи не цікавилася. Може, знайдете тут якусь стару душу, люди іноді набагато довше затримуються в Обителі, адже дух може жити вічно. Але краще шукати у світі живих.

— Можна подумати, що з ними є зв'язок!

— У певній мірі є.

— Поясни?

— Ми за бажанням можемо спостерігати за нашими близькими через особливі портали та проникати у їхні сни, — пояснила Феллінія. — Власне, так я Еділана сюди й покликала.

— Ти штовхнула його на самогубство! — обурилася моя мати.

— Не штовхнула, — заперечила Феллінія. — Запропонувала приєднатися до мене. У нас, чи знаєш, взаємне кохання. Тобі все одно нічого не світило, Валідано.

— Проїхали. Розповідай, як потрапити до чужих снів.

— Тон зміни, темна принцесо, — пирхнула Феллінія. — Я тобі нічого не винна. Навпаки — за тобою боржок.

Мій батько весь цей час мовчки слухав їхню суперечку, але тепер узяв Феллінію за плечі і повернув обличчям до себе.

— Давай їй допоможемо, Фелло? Ти ж не хочеш, щоб вона тут весь час перед очима мелькотіла?

Феллінія насупилась, надула губи, але зрештою махнула рукою.

— Гаразд, допоможу тобі. Я ж світла, мені не личить творити гидоту. Це у вас, темних, заведено вбивати всіх, хто не до вподоби. Тільки проникати у сни треба до тих людей, які мають доступ до будь-якої інформації. В тебе є такі люди?

Мама замислилась. Мить і їй спала на думку ідея.

— Думаю, Тагон Пелл, мій радник, що завгодно знайде. Він має до мене слабкість.

Я ж не була впевнена в Тагонові. Нехай він маму і обожнював, але зв'язків у нього не було. Він міг залізти тільки в наш архів і то, якщо Нерта Нагор йому дозволить, а вона та ще стерва. Вона давно в бік трону поглядає, не здивуюся, якщо Нерта скористалася ситуацією, щоб влаштувати переворот і стати на чолі темних магів. У мене виникла краща ідея.

— Нам треба звернутися до Феліції з Фірніетом, — запропонувала я. — Вони й до імператорських архівів дійдуть, якщо знадобиться.

— Фірніет? Фірніет Діманні чи що? Мій учень? — здивувався батько.

— Саме він, — кивнула я, вперше подивившись батькові прямо в очі. Незважаючи на схожу форму, кольори у нас відрізнялися. Що цікаво, ніхто з дітей не успадкував його колір очей. У мене були чорні, у Ейтни сірі, а в Елів взагалі зелені.

— А з чого йому допомагати темним? — батько здивувався. — Він же світлий маг.

— А з того, що Феліція моя подруга. Ну, у певній мірі.

— А до чого тут Феліція і хто вона така взагалі?

— А так, ви ж тут нічого не знаєте, — зітхнула я. — Феліція Фульмінаррі успадкувала силу Феллінії і прийшла до нас із немагічного світу, із Землі. А ще вона дівчина Фірніета, тож Фірніет на нашому боці. На мойому, точніше. З мамою він не ладнає. Я мамині методи теж не все поділяю.

— У тобі так не до місця прокинулася світла магія, доню… — пробурчала мама.

— Цікава ситуація... — сказав батько. — Що ж, проходьте до хати. Обговоримо все докладніше у більш затишній обстановці.