Розділ 5.4

Влаштувавшись зручніше у кріслі, Фірніет розповів про причину свого візиту — інтерес до сплячої сили поглинання Сетірамів. Король Евікур уважно його вислухав, не перебиваючи, в тому числі й про наявність такої сили у Феліції. Він поклав собі в чай ложку цукру, розколотив, зробив пару ковтків і тільки тоді заговорив.

— Я не очікував, що сила поглинання ще існує, — король Евікур виглядав задумливим, здавалося, він хотів щось повідомити, але сумнівався, чи варто. — Справа в тому, що ми були останніми її власниками після того, як темні маги винищили інших. Тільки є тут таке діло…

Фірніет із Феліцією завмерли в очікуванні. Що ж король Сутінкового острова їм повідомить? Але він не поспішав ділитися інформацією.

— Імператор Ромерік просив сприяння, Ваша Високосте, — нагадав Фірніет, коли пауза затяглася.

— Так-так, звичайно, — Евікур розсіяно помішував цукор, що давно вже розчинився в чаї. — Просто це сімейна таємниця.

— Ми не маємо наміру оприлюднити ваші таємниці, — запевнив короля Фірніет. — Те, що ви розповісте — суто для особистого користування. Тільки для нас з Феліцією та Імператора.

— Добре, я вам розповім, — король відставив чашку з чаєм і підвівся з крісла. Він сів на край письмового столу, в зовсім некоролівській позі, і почав розповідь. — Розкажу з самого початку. У мене немає причин не довіряти Імператору, а якщо він довіряє вам, то я теж. Все почалося з мого прадіда Емівана Сетірама, коли той випадково вбив свою дружину Ерфілію. Вона фліртувала з братом Емівана, він їх застукав, але хотів покарати тільки брата, оскільки дружину все ж таки кохав. Ось тільки Ерфілія в останній момент закрила собою коханця і Еміван поглинув її магію. Бачив, що робив, але він уже забрав у брата забагато і зупинитися не міг. У певний момент шляху назад немає, якщо хтось інший не нападе на поглинача. Так ця сила працює. Брат його у відчаї сам себе добив, він не хотів жити без коханої. Еміван поїхав у глушину із сином, йому допомогли створити легенду про загибель дружини та брата, тодішній Імператор не знав правди, а Ромеріку вже немає діла до минулого наших предків. Після повернення до столиці, Еміван провів ритуал з приспання сили поглинання і з того часу вона продовжувала жити в нас, але ми не мали до неї доступу. Усі тутешні Сетірами ніколи не стануть її пробуджувати, вони знають, яким злом може обернутися сила поглинання, так що турбуватися нема про що. Тільки не всі Сетірами тут, у Велланійській Імперії. Молодший син Емівана, Емран, разом з дружиною Таліною та сином Едованом, боячись, що сила поглинання може мимоволі прокинутися в його батькові та в ньому знову, втік у немагічний світ. Перші роки він кілька разів повертався сюди, щоб побачити рідних, а потім перестав. Про його подальшу долю нічого не відомо. Тож ми не знаємо, залишилися в нього спадкоємці чи ні і що стало з їхньою силою поглинання.

Евікур Сетірам замовк. Очевидно, це був кінець історії.

— А в який світ утік ваш родич? — спитав Фірніет, хоч уже й почав здогадуватись в який.

— На Землю, — підтвердив здогад Фірніета король.

— Я з Землі, — повідомила королю Феліція. Вона говорила тихо, ніби боячись цієї правди, але її почули.

— Може ми далекі родичі? — Евікур підбадьорливо посміхнувся, бачачи розгубленість своєї гості.

— В моєму роду не було нікого з прізвищем Сетірам і з такими незвичайними іменами. Ми маємо зовсім інші імена на Землі.

— Так Емран же зі своєю родиною змінили імена. Тільки я не пам'ятаю на які. Але я точно знаю, що у сімейних архівах є про це записи.

— Чи могли б ви їх знайти, Ваша Високосте? — попросив Фірніет, розуміючи, що Феліція занадто розгублена, щоб попрохати сама. — Нам дуже важливо це дізнатися.

— Звичайно, але це може зайняти час. Я надішлю вам повідомлення, коли знайду. Це все, що ви хотіли дізнатися?

— Так, — Фірніет підвівся з крісла і Феліція встала слідом за ним. — Дякую вам за допомогу, Ваша Високосте, і за чай теж.

Попрощавшись, Фірніет із Феліцією покинули палац, знову у супроводі юного Еділана. Він щось їм розповідав, але вони його не слухали і майже не відповідали. До порталів вони також дійшли в повній мовчанці. Феліція поринула в глибоку задумливість, а Фірніет був надто тактовний, щоб лізти до неї в душу. Тільки коли вони вийшли з порталу в Ліданії і йшли звичною дорогою до академії, Фірніет все ж таки зважився запитати:

— Ти думаєш, що ті Сетірами, що втекли на Землю, можуть бути твоїми предками?

— Я не знаю, що й думати, Фіре, — Феліція зупинилася посеред дороги і подивилась у небо. Вже почали з'являтися перші зірки — чудовий вечір для прогулянки з коханим, тільки не тоді, коли думки зайняті таємницями минулого. — Це звучить так неймовірно… Але хіба може бути інше пояснення сили поглинання в мені?

— Навряд чи може бути щось інше, але магія часто підносить сюрпризи. Її ніколи досконально не вивчиш, бо вона не підкоряється звичним нам законам фізики. Магія перемінлива і непередбачувана.

— Тоді нам залишається лише чекати на повідомлення короля.

Феліція знову залишилась у кімнатах Фірніета. Вона не хотіла навіть зайвої секунди чекати, вона мала дізнатися про все відразу. Фірніет здобув на кухні в академічному кафе рештки вечері і приніс до себе, але Феліція майже не торкнулася їжі. Вона була надто схвильована, щоб їсти.

Повідомлення від короля прийшло на початку першої ночі, коли Фірніет уже вмовляв Феліцію лягти спати. Феліція ледь не підстрибнула, коли побачила, що поряд із Фірніетом зависла сяюча куля. Насилу дочекавшись перетворення кулі на папір із текстом, Феліція вирвала листочок із рук Фірніета і пробігла його очима.

«Емран Сетірам змінив ім'я на Еміль Сатіров.

Його дружина Таліна стала Евеліною.

Їхній син Едован став Едуардом».

— Сатіров… — прошепотіла Феліція. Листочок вислизнув з її тремтячих рук, але Фірніет відразу його підняв.

— Тобі знайоме це прізвище? — відповідь була зрозуміла і так по реакції Феліції на повідомлення, але Фірніет все одно уточнив.