Розділ 5

Феліція

Після того, що сталося, Феліції було незвично повертатися в академію. З того злощасного дня, коли Валідана увірвалася до їхнього навчального закладу, Феліція ніби подорослішала років на 5. Їй здавалося, що вона тут недоречна, до того ж, треба було приховувати їхні стосунки з Фірніетом. Відкрито їх ніхто б не засудив і не заборонив зустрічатися, але проблеми все одно були б, тому вони вважали за краще тримати свої стосунки в таємниці. Знали лише найближчі друзі Феліції та Фірніета.

Феліція хоч і рада була зустріти знову Майренн та Ейтну, але хотіла якнайшвидше піти з занять. Думками вона була не тут і записувала лекції на автоматі, зовсім не вдумуючись в те, що говорили викладачі.

— Ви тепер у його будинку житимете чи все ж таки тут? — спитала Майренн за обідом.

— Не знаю, — Феліція без ентузіазму колупала запечену картоплю, хоч завжди її любила. — Ми не обговорювали. Напевно, залишимося тут, а у вихідні будемо додому їздити. Мені здається, так зручніше. Але нам багато чого треба дізнатися, так що я постійно пропадатиму.

— Що саме?

— Доїдайте і ходімо до нашої кімнати, я там все розповім. Зайві вуха нам ні до чого.

Покінчивши з обідом, Феліція потягла Майренн та Ейтну до їхньої кімнати і розповіла про план порятунку Ірфли та поїздку до Етіренії. Ейтна зраділа до нестями, дізнавшись, що її сестра, можливо, не померла остаточно і її можна спробувати врятувати.

— Ти зробиш усе можливе, правда, Феліціє? — сірі очі Ейтни дивилися з благанням.

— Звісно. Я також хочу врятувати Ірфлу. Вона не заслужила на таку долю.

За півгодини у двері дівочої спальні постукали. Феліції не треба було навіть дивитися — вона знала, що прийшов Фірніет. Взявши сумочку, вона відразу вислизнула з кімнати.

— Ідемо до Імператора? — вона усміхнулася Фірніету, але не ризикнула поцілувати, хоч їй дуже хотілося.

— Ідемо.

Швидким кроком вони дійшли до Ліданії, а звідти вже перемістилися через портал до столиці Велланії — Делавії. Феліція ще не до кінця звикла до цих переміщень, але вони починали їй подобатися. Телепортація дуже скорочує час.

Імператор Ромерік здивувався їхньому несподіваному візиту, але погодився прийняти. Вони розташувалися в особистій вітальні Імператора, де їм подали ароматний гарячий чай і смачні пряники і вони розповіли причину свого візиту.

— Так, я знаю про силу поглинання Еділана, — зізнався Імператор Ромерік. — Він мені все розповів.

— Але чому ви мовчали, Ваша Величносте? — Фірніет був здивований, що Імператор приховав такий важливий факт.

— Та тому, що вона в ньому спала! Передається вона у спадок чи ні, але користі від неї ніякої. Спляча сила не вважається справжньою. От і все. До того ж, жодного зв'язку між Еділаном та Феліцією немає. Отже, я не бачив сенсу в тому, щоб тобі про це розповідати.

— Можливо, якийсь зв'язок і є, — заперечив Фірніет. — На Землі вона сама по собі з'явитися не могла, а тут тільки Сетірами нею володіють, хай і в сплячому вигляді. Решту поглиначів винищив король Детрен невдовзі після загибелі своєї дружини. Тож більше ні з ким зв'язку не може бути.

— Якщо хочеш, навідайся в гості до Сетірамів. Я зв'яжуся з ними та попрошу сприяння. Вони напевне краще знають про свою силу.

— Так і зробимо. Домовтеся з ними на завтра, Ваша Величносте, якщо можливо. Після обіду.

— Не хочеш пропускати роботу, Фірніете? — посміхнувся Ромерік. — Похвально.

— Я завжди серйозно ставився до своїх обов'язків, — кивнув Фірніет.

Імператор одразу ж відправив Сетірамам повідомлення та домовився, що Фірніета з Феліцією приймуть завтра о 16:00. Допивши чай, вони відкланялися і поспішили назад до академії. Фірніет погодився з Феліцією, що жити в академії зручніше, ніж постійно переміщатися порталами з дому.

— Можеш приходити до мене вночі в мої кімнати, — весело підморгнув Фірніет.

— Без стуку? — засміялася Феліція. — І навіть без попередження?

— Тепер так, — Фірніет заключив її в обійми і обдарував довгим, ніжним поцілунком, перш ніж вони повернулися до стін академії.

Ввечері Феліція трохи позаймалася в бібліотеці, їй усе ще треба було отримати більше знань про магію, щоб бути нарівні з іншими студентами. Вона засиділася за підручниками допізна і вийшла з бібліотеки, коли вже перевалило за північ. Бібліотекарка дозволила їй залишатися, скільки потрібно. Вона поважала студентів, які прагнули знань. Позіхаючи і хитаючись від втоми, Феліція пішла вниз — у кімнати Фірніета. За той недовгий час, що тривали їхні стосунки, Феліція встигла звикнути засипати поряд із коханим. Він ще не лягав, досліджував свої книжки. Феліція помітила, що вони стосувалися порталів.

— Шукаєш спосіб потрапити до Обителі неупокоєнних? — спитала Феліція, позіхаючи на весь рот. Їй хотілося якнайшвидше забратися в ліжко і забутися в рятівних обіймах сну та Фірніета. Але коханий спати не поспішав.

— Переглядаю, може, знайду щось.

— Але ж ми можемо знайти спосіб у лабораторії Валідани. Навіщо ти дарма час витрачаєш?

— А можемо не знайти. Мені все одно не було чим зайнятися ввечері. Після того нападу в Ліданії аптекар мені більше не давав замовлень. Мабуть, думає, що я на нього образився і більше не хочу співпрацювати. Треба буде зайти до нього на шляху до порталу. А то я не можу без діла сидіти.

Феліція посміхнулася і, піднявшись на носочки, поцілувала Фірніета у куточок губ.

— Ходімо краще спати.

— Гаразд, вмовила. Тільки вранці встань раніше. Ще не вистачало, щоб хтось помітив, що з моїх кімнат зранку студентка виходить.

Феліція знову не могла всидіти на заняттях: слухала одним вухом, відволікалася і ніяк не могла зосередитися на темі лекцій, не кажучи вже про практику. Навіть прості заклинання Ілюзій у неї не хотіли виходити.

— Ваші думки десь не тут, Феліціє, — завжди доброзичливий маг Брідеван почав її суворо відчитувати. — Так не можна. Коли ви створюєте заклинання, ви повинні думати тільки про нього, а не про сторонні речі, інакше все може вийти з-під контролю.