Розділ 4.1

Феліція

Прокинувшись рано-вранці, коли за вікном ще ледь почало світати, Феліція виявила, що друга половина ліжка пустує: Фірніет уже встав. Нахмурившись, вона пішла шукати його. Феліції не подобалося прокидатися одною, їй хотілося трохи більше любові та уваги, а Фірніет весь час думав про роботу.

— Ось ти де! — Феліція знайшла Фірніета у лабораторії за приготуванням зілля. — Що ти тут вариш так рано?

— Зілля перетворення. Це ти запросто в кішку можеш перетворюватися, а в мене такої здібності немає. Доводиться замінювати його зіллям.

— Ти теж збираєшся перетворитися на котика? — грайливо посміхаючись, Феліція штовхнула Фірніета у бік.

— Так, — Фірніет спробував сховати посмішку, але в нього не вийшло. — Не відволікай, будь ласка, я майже закінчив. Краще приготуй нам сніданок.

Грайливий настрій Феліції відразу ж пропав. Їй зовсім не подобалося, що Фірніет її проганяв займатися домашніми справами, доки сам працював. Вона любила готувати, але коли Фірніет її так відштовхував, Феліцію це дратувало. У неї було стійке відчуття, що в їхні стосунки закрадається якась криза. Можливо, просто треба перечекати, доки закінчаться всі проблеми, коли вони з'ясують долю Ірфли, але Феліція тривожилася. Вона казала собі, що Фірніет завжди був таким, весь час у роботі, але їй хотілося іншого, Феліції хотілося уваги.

— Ти чого така похмура? Не виспалась? — спитав Фірніет за сніданком, помітивши, що Феліція сидить мовчки і невдоволено колупається у тарілці.

Феліція відповіла не одразу. Їй не хотілося зараз починати сварку, але й мовчати про те, що її турбувало, вона більше не могла. Краще розповісти все зараз, ніж накопичувати образи місяцями.

— Мені не подобається, що ти приділяєш мені мало уваги і не підпускаєш до роботи.

— Феліціє, люба, ну не до кохання зараз, — Фірніет узяв Феліцію за руку і ніжно стиснув її долоню у своїй. — Нам треба розібратися і з твоєю силою, і з Ірфлою. А робота… Я думав, що тобі зараз не до неї, ти за Ірфлу так переживала. Я не хотів тебе нічим навантажувати.

— А я хочу бути разом із тобою, навіть якщо це робота. Може, я погано розуміюся на магії, але я хочу допомагати, я хочу вивчати, а не сидіти на кухні і готувати обіди.

— Добре, робитимемо все разом, — Фірніет посунув стілець ближче до Феліції і заключив її в обійми. — Так краще?

— Майже.

Коли Фірніет поцілував її довгим ніжним поцілунком, Феліція одразу ж забула про всі свої образи.

«І чого це я вигадую про якусь кризу? — промайнуло в її голові. — Все ж добре у нас. Просто турбот багато».

До Ліатти Феліція з Фірніетом перемістилися порталами у вигляді людей. Тільки наблизившись до Сірого Перешийка, вони перетворилися на котів: Феліція — в руду кішечку за допомогою своєї сили, Фірніет — у чорного кота за допомогою зілля. Вони без жодних труднощів пробралися в Етіренію і ніким не помічені легкими пухнастими тінями увійшли до Еліву — столиці королівства. На порозі будинку Роани Манорі вони теж з'явилися в подобі котів. Виявляється, Фірніет попередньо з'ясував, де живе служниця Етірелів. Вмостившись на ґанку, вони в два голоси почали нявчати, привертаючи увагу господарів будинку.

— Мамо, мамо, до нас котики прийшли! — першими їх помітило худорляве дівча років 12-13. — Іди подивися!

— Що там за котики, Фейло? Чого галасуєш?

На крик дівчинки з хати вийшла невисока жінка з довгою чорною косою та блідо-сірими очима. Ледве помітивши котів, вона сплеснула руками.

— Боги! Руденька… — в очах жінки завмер подив, але вона швидко з ним впоралася і, відчинивши двері, запросила котів до хати. — Але ж хіба таке буває?..

Феліція відразу перетворилася на людину і, виливши зілля в рот Фірніету-коту, яке перетворювало його назад на людину, звернулася до служниці.

— Я не Феллінія, але в мене її сили. Мене звуть Феліція Фульмінаррі. А ви, гадаю, Роана Манорі?

— Так, — кивнула Роана. — А звідки у вас її сили?

— Випадковість. Вони перейшли мені, коли Феллінія померла.

— А навіщо ви прийшли до мене?

— Нам потрібна ваша допомога, — сказав Фірніет. Йому необхідно було трохи більше часу, щоб прийти до тями після трансформації, вона йому давалася складніше, ніж Феліції.

— Допомога в чому?

— Врятувати Ірфлу.

— А її ще можна врятувати?.. Ой, тоді я з радістю, — Роана Манорі без роздумів погодилася. — Вона ж мені, як рідна донька практично. Я нею з дитинства займалася. Скільки я сліз виплакала за останні дні, ви собі навіть не уявляєте…

Роана схлипнула. Здається, вона була готова продовжити плакати. Феліція поспішила зупинити її.

— Уявляю. Я теж хвилююсь за неї. Тому нам треба якнайшвидше з усім розібратися. Плакатимемо потім: від горя — якщо не вийде, від щастя — якщо вийде. Годиться?

— Так, — кивнула Роана. — А звідки ви знаєте Ірфлу? Ходімо на кухню, я якраз пиріг спекла. Поп'ємо чайку, поїмо і ви мені все розповісте. За їжею воно краще спілкується.

Коротко пояснивши Роані, хто вони такі і як познайомилися з Ірфлою, Феліція з Фірніетом почали розповідати свій план.