Розділ 2.2

— У нашому світі після смерті ми потрапляємо в особливий вимір — Колиску. Звідти душі перероджуються у новому тілі та живуть нові життя. Тобі це має бути відомо під виглядом реінкарнації. Тільки в нашому світі переродження — це факт, а не здогад, як на твоїй Землі. Однак є ще один вимір — Обитель неупокоєнних. Він є подобою потойбічного життя і називається в народі планом неживих. Обитель неупокоєнних виникла під Першим розломом — у місці, де давня темна магеса Ерта Етірель, прародителька Ірфли та Валідани, вперше проломила землю, намагаючись відокремити Етіренію від Велланії. Кожен із розломів має свою особливу магію, але тільки під першим утворився новий вимір, — Фірніет розповідав серйозно, ніби знаходився на заняттях зі студентами, зовсім забувши, що перед ним його кохана. Але Феліція з цікавістю ловила кожне його слово. — Вважається, що до Обителі неупокоєнних потрапляють душі тих, хто не хотів йти, померлих рано чи загиблих насильницькою смертю, загалом усіх тих, хто всіма силами тримається за життя. Деякі маги збігали туди, отримавши смертельне поранення, щоб продовжити жити хоч якось, інші вирушали з цікавості. Говорять, що раніше звідти поверталися, але знання про це втрачені. Я вважаю, що Валідана затягла Ірфлу саме в Обитель неупокоєнних, адже Перший розлом знаходиться якраз під тронною залою її палацу. Крім виміру він зберігав у собі ще й джерело темної магії, яке було запечатано, а Валідана вивільнила його, тікаючи. Тільки, перебуваючи над Першим розломом, можна свідомо переміститися в Обитель неупокоєнних. Предки Валідани побудували палац над ним саме, щоб закрити іншим доступ туди, з того часу знання про план неживих почали губитися і обростати легендами. Щоб потрапити туди після смерті, треба відчайдушно чіплятися за життя. Так кажуть. Ось, власне, і все, що я хотів розповісти тобі, Феліціє.

— Думаєш, Ірфла там жива бродить?

— Мені так здається.

— І що, її не можна визволити? — в очах Феліції спалахнула надія. Вона так хотіла вірити, що Ірфла жива.

— Навіть якби можна було, Ірфлу смертельно поранили. Вона тут не виживе.

— Але ж ми в магічному світі! — Феліція не хотіла так просто відмовлятися від надії, що ледве змахнула крилами. — Має бути якийсь спосіб зцілити її!

Фірніет нічого не відповів. Він підвівся з крісла і, взявши на столику пляшку, підлив вина в келихи собі та Феліції. Кілька хвилин задумливо дивився у химерний танець вогню в каміні і знову повернувся до крісла.

— Я вмію варити чудові цілющі зілля та мазі, але вони не зцілюють миттєво. Розумієш, Фел, тут потрібна здатність зцілювати — руками чи заклинанням, але щоб одразу, а не поступово. У нашому світі немає магів із такими здібностями.

— А в якому є? — Феліція не здавалася, вона продовжувала вірити, що Ірфлу можна врятувати. Фірніет дав їй тільки примарну надію, але вона вчепилася в неї мертвою хваткою, не бажаючи відпускати. Іншої надії Феліція не мала.

Фірніет замислився. Поставивши келих з вином на підлогу, він заплющив очі і потер обличчя руками. Феліція чекала. Вона відчувала, що Фірніет знайде відповідь. І він знайшов її.

— У Муірні! — на обличчі Фірніета заграла посмішка. — Пам'ятаєш Кетту Віралані?

Феліція кивнула. Вона чудово пам'ятала рудоволосу жінку, стару приятельку Фірніета, яка допомогла їй, підштовхнувши Фірніета у бік кохання. Дочка Кетти народилася на Землі, як і Феліція, це вона теж не забула.

— Так ось, у Кетти є друг, Деммін Лютем, ну як друг ... — Фірніет зам'явся. — У них із Демом складні стосунки.

— Коханнячко? — Феліція лукаво всміхнулася.

— Вони кохали один одного в юності, потім посварилися, Кетта втекла на Землю, там народила дочку, потім повернулася. Вони то сходилися з Демом, то сварилися і знову розбігалися, зрештою, начебто просто залишилися друзями, але при цьому, мені здається, між ними все ще залишилися почуття. Одним словом, все складно.

— Зрозуміло. Дорослі люди страждають дурницями, — Феліція не могла перестати посміхатися. Вона навіть забула про свої страждання за Ірфлою. Її завжди забавляло, коли люди влаштовують із стосунків цілу драму. Кохаєш — будь з людиною, умій її чути та розуміти.

— Щось на кшталт того, — погодився Фірніет. — Але ж не в цьому суть. Дем має дар зцілення. Він міг би врятувати Ірфлу.

— Тоді на що ми чекаємо? — Феліція підскочила з крісла, мало не розплескавши вино у келиху. — Вирушаємо до нього!

— Не квап події, Феліціє, — зупинив її Фірніет. — Нам треба спочатку переконатися, що Ірфла справді в Обителі неупокоєнних, знайти спосіб туди потрапити і загублений, — Фірніет наголосив на цьому слові, — спосіб звідти повернутися. Тільки тоді можна звати Дема.

— То ти шукав цей спосіб у своїй бібліотеці весь день?

— Ні. Я займався іншим.

— Але що може бути важливішим за порятунок Ірфли?! — обурилася Феліція.

— Ти. Твоя нова сила. Я вивчав усе, що пов'язано з нею.

Феліція опустилася в крісло і тихенько зітхнула. Вона не надавала великого значення своїй силі — подумаєш, рідкісний дар проявився! Він нікуди не подінеться і зовсім їй не заважає, а от розібратися в тому, що насправді сталося з Ірфлою, потрібно зараз. Раптом вона там страждає?

— Що знайшов? Чому взагалі сила поглинання вважається забороненою? Що з нею не так?

— Дещо знайшов, але я не певен, що це нам особливо допоможе. Останньою людиною, яка загинула від сили поглинання була Данора Етірель, мати Валідани. Після цього король темних Детрен винищив усіх власників цієї сили. Про неї не було чути цілих 39 років, а тепер вона проявилася в тобі. Мій дід мені багато розповідав про силу поглинання, він у молодості стикався з такими магами. А ще ходили чутки, що прадід Еділана Сетірама мав таку силу і випадково вбив нею свою першу дружину, але підтвердження цьому не було. Загалом у Сетірамів багато загадкового в сім'ї відбувалося — то брат прадіда Еділана зник, то брат діда з усією своєю родиною.

— Причому тут твій Еділан до моєї сили? Ти краще поясни, чому вона вважається забороненою, — перебила Фірніета Феліція. Чутки її зараз не дуже цікавили.